9.2

- Яка несподіванка, - саркастично пирхнув чоловік. Я приголомшено подивилася на нього:

- Ви що, отруїли її?

- Я? - повернув мені здивований погляд Асгейр. Вигнув брову, ніби почув рідкісну нісенітницю: - Звичайно, ні. Її отруїло маніакальне бажання матері одружити нас. Правда, дивний збіг, що леді Хаген стало погано саме того вечора, коли я запросив тебе до себе?

Щиро кажучи, я відчула радість. Чи то від того, що тепер принцу доведеться мене покинути, чи то просто не бажала нічого доброго мілаїрським дамам. Але Асгейр не поспішав вставати з крісла, а в кімнату все наполегливіше стукали. Меріт Хаген не жаліла голосових зв'язок:

- Світлий лорд! Ми потребуємо вашої присутності!

Мені здалося що за галасом я почула саркастичний коментар Болдра, але слів не розібрала.

- Наскільки міцні у палаці двері? - з цікавістю уточнив Білий Кат, розкинувшись на своєму місці й заклавши руки за голову.

- Назаріо Бруно казав, що двері в покої в панському крилі здатні витримати до п'яти ударів тарана, - з пересторогою дивлячись на замкнений вхід у кімнати лорда, повідомила я. Від того переполоху, що влаштувала Меріт Хаген, мені ставало моторошно. І найбільше я переживала за Коррадо.

- Чудово, - задоволено заплющив очі Асгейр.

- Ви... - я незрозуміло переводила погляд з маршала на двері та назад. - Ти не збираєшся вийти до них?

- Не маю жодного бажання, - не розплющуючи очей, відгукнувся чоловік. Я зовсім розгубилася:

- І що ж робити?

- Якщо Інгрід справді погано, то звертатися до мене - останній варіант, - принц нарешті підвівся на ноги й підійшов до столика, налив у фужер води з графіна. Запропонував мені, але я тільки злякано мотнула головою, хоч через пару секунд зрозуміла, що в горлі у мене справді пересохло. А Кат заговорив далі: - Я знаюся на вбивствах, але в лікуванні нічого не тямлю. Тому якби життю чи здоров'ю молодшої леді Хаген справді щось загрожувало, то Меріт кинулася б до лікаря, служниць або Болдра, а не колотила в мої двері.

- Болдра? - здивувалася я, намагаючись вловити зв'язок. - Вони ж один одного ненавидять?

- Мій брат справді екстравагантна та свавільна особистість. Він мало з ким ладить, - хмикнув Асгейр. - Але він один із найкращих алхіміків столиці, дуже гарний у травах. Хоч йому більше подобаються отрути, але і в ліках він розуміється. Саме тому, коли мене поранили, насамперед я направив гінця до нього, хоча зараз розумію, що не дожив би до його приїзду.

Маршал задумливо вивчив келих у своїй руці, потім підняв порожній погляд і повернувся до свого місця.

- Ти вчиняєш з Інгрід погано, - видавила я. Асгейр навіть завмер, не встигнувши закинути ногу на ногу, одна кінцівка так і залишилася висіти в повітрі. Фиркнувши, маршал завершив влаштовуватися зручніше на сидінні та поцікавився:

- Чому ж?

Я набрала більше повітря в легені й постаралася видати все на одному диханні:

- Твій брат убив її батька, і у роду Хаген тепер хитке становище в Мілаїрі. Меріт піклується про свою дочку, це абсолютно зрозуміла поведінка - забезпечити безпеку своїй дитині. А ти тим часом приділяєш увагу вдові. Тільки через те, що мій шлюб не консумовано і тобі подобаються покірні ольдовійки?! Я розумію, що ти пограєш зі мною і поїдеш, але якщо ти дотримаєшся слова і віддаси мені Валуа, я зможу змиритися з цією ганьбою. А навіщо ти так принижуєш мілаїрську аристократку?

Асгейр дивився на мене з дивним виразом. Обличчя його не виражало жодних почуттів. Тільки брови були трохи зсунуті до перенісся. Я замовкла, намагаючись заспокоїти дихання, що збилося від хвилювання, і дивилася на мого візаві, очікуючи реакції на мої надто зухвалі слова. Маршал цокнув язиком і запитав:

- Що ще ти про мене дізналася?

Від цього питання у мене в животі похололо. Очевидно, моя поведінка не сподобалася принцу. І я опустила голову.

- Говори, - спокійно, але з натиском поквапив чоловік.

- Що всі чоловіки роду Гунар тирани та вбивці. Що в тебе є наречена. Що ти захочеш взяти силою...

Я не змогла продовжити й закусила губу, дивлячись у підлогу.

- Двоєдине, - видихнув чоловік. Я все ж таки підняла очі й побачила, що він, відкинувши голову назад, прикрив обличчя рукою. - Я ж просив тебе не слухати її. Це після таких оповідань ти сахаєшся від мене як від прокаженого?

- Ви й самі давали приводи, - раптом я відчула збентеження. Але за що?

- Коли це?

– У парку, вранці.

- Коли запитав про твою невинність? - Знову подивився на мене Асгейр і я залилася фарбою. Він глузливо пирхнув і несподівано пояснив: - У столиці я наслухався про постільні розваги герцога Валуа... тобі про них не говорили? Не дивно, при тобі мені про таке навіть думати соромно. Побачивши втілення цнотливості у твоєму образі, я здивувався тому, як ти пережила ночі зі своїм чоловіком. Все виявилося просто... Але! Сандро, невже я схожий на звіра?

Я саркастично хмикнула, відводячи очі. Асгейр підвівся зі свого місця, ступивши до мене. Але зупинився на шанобливій відстані й подивився на мене зверху вниз:

- Згоден, погане запитання. Вислухай мене, - від його тону стало незручно. Вперше чоловік, у якого було набагато більше влади й сили, не наказував мені, а просив. Обійняла себе рукою поперек живота і підняла очі, дивлячись в лід блакитних райдужок: - Ти дійсно дуже красива, розумна і приваблива. Ти заслуговуєш на повагу завдяки своїй сміливості. І я не приховуватиму, що ти приваблюєш мене. Але я не варвар, готовий вкрасти жінку й заволодіти нею силою. І не така вже велика цінність – незайманість. Ти правда віриш, що в подяку за те, що ти врятувала мені життя, я завдам тобі шкоди?

- Але... - я здивовано завмерла, не розуміючи мотивів маршала. В моєму світі чоловік запрошував жінку до своєї спальні лише з однією метою. - Чого ж ти хочеш?

- Сховати тебе від Болдра. Для нього ти – іграшка. Як і інші люди. І йому сподобалося, що ольдовійські жінки не можуть дати йому належної відсічі. В голову вдарила безкарність.