7.3

Валуа зустріло другого принца Мілаїри й принцесу Ольдовії осіннім дощем і похмурим від самого горизонту небом. Вітати Болдра Гунара виходили жителі Вомон-ле-Тіссен. Ворота замку були відчинені навстіж, а вздовж дороги до палацу стояли мілаїрські воїни.

Я зайняла місце поряд з Асгейром на порозі палацу, а з іншого боку від маршала, кидаючи на мене недружні погляди, примостилися пані Хаген. За моєю спиною вишикувалися в лінію Назаріо, Фредо та Бертолдо.

Ось нарешті у двір в'їхали карети. Мілаїрські слуги вискочили першими й відчинили дверцята екіпажу перед панами.

Болдр Гунар ступив на землю Валуа як справжній переможець. Наче це він особисто вів війська, один за одним забираючи міста Ольдовії, вирізаючи аристократію, і заслуживши звання Кату.

Чоловік справді відрізнявся від бачених мною раніше мілаїрців. На відміну від них у принца було досить коротке волосся, воно ледве прикривало вуха і було насиченого чорного кольору, лише одне пасмо, шириною в три пальці, що спадало на лоб, було сніжно-білим. Чоловік був химерно одягнений. Вузькі чорні штани та довга шкіряна куртка обтягували його худе тіло так, що руки та ноги здавались непропорційно довгими. У Болдра були тонкі, привабливі й у чомусь навіть жіночні риси обличчя. Мені подумалося, що він справді може бути знатним ловеласом, з такою зовнішністю. Він був трохи вищий за Асгейра, але вужче в плечах і грудях. А на його рівному високому чолі, якраз трохи вище брів, виблискував камінчик. Я читала, що в Мілаїрі входило в моду проколювати не лише вуха, а й інші частини тіла. Сережка у лобі принца виглядала екстравагантно, але напрочуд гармонійно вписувалася в його образ.

Принц оглянув присутніх поглядом жовтих очей і широко посміхнувся до брата:

- Асгейре, як я радий тебе бачити! І знову живим! - голос Болдра виявився високим, манірним, зовсім не схожим на насичений оксамитовий тембр маршала. Брати взагалі виявилися зовсім не схожими, навіть протилежними.

У цей момент у голові промайнула небезпечна думка поглянути й на третього брата. Яким виявиться король? Але я відразу прогнала її. Не вистачало мені ще й Торгніра Гунара тут приймати.

Брати обнялися. Але маршал постарався якнайшвидше відсторонитися. Болдр несподівано скорчив скривджену гримасу, як примхлива дитина, і повернувся до жінок Хаген:

- Прекрасна Інгрід, а ви тут що забули? Матінка знову змушує вас повзати на колінах перед моїм безсердечним братиком?

У мене з подиву і цього тону ледь не випали очі. Але я зуміла зберегти спокій і дивилася перед собою. Відповідала на таке привітання Меріт Хаген:

- Світлий лорде Болдр, ми теж дуже раді бачити вас у доброму здоров'ї.

І моє здивування мало не перелилося через край. Так, матінка Інгрід говорила крізь зуби, з обуренням, але вона не дозволила собі навіть того тону, яким спілкувалася з Асгейром. У старшого принца більше влади? Чи річ у чомусь іншому?

– Я знаю, що раді. Але, люба Інгрід, чи не пора вже забути про мого білявого родича і вийти заміж за мене? - голос принца видава неприкрите глузування. Напевно, я вже розплакалася б і втекла, якби він звернувся так до мене. Ще й Асгейр стоїть і вдає, що нічого не чує. Інгрід тихо відповіла:

- На жаль, моє серце належить вашому братові, світлий лорде.

- Ваше серце дуже мінливе, як ми могли переконатися, - вів далі Болдр. - Я переживаю за свого брата, леді Інгрід. Як би він не закінчив, як ваш перший чоловік.

Я встигла помітити як Інгрід зиркнула на принца, її щоки спалахнули рум'янцем, але нічого сказати вона не змогла, тільки опустила очі. Болдр залишився задоволений результатом і тільки набрав повітря, щоб сказати ще щось, як я не витримала:

- Не думала, що ви настільки мужній, що готові пожертвувати собою заради спасіння брата, - сказала я. Асгейр поряд зі мною здригнувся і скосив на мене здивований погляд. Жовті очі другого принца звернулися в мій бік і по-хижацьки звузилися. - Я рада вітати вас, світлий лорде, у Вомон-ле-Тіссен. Мене звуть Резеда-Сандра де Валуа.

Я зробила кніксен. Болдр ступив ліворуч, порівнявшись зі мною. Його жадібний погляд пройшовся по моїй фігурі. Я мало не скривилася від неприємного відчуття, ніби мене щойно насильно роздягли.

- Болдр Гунар, - схилив голову у відповідь чоловік. - Другий принц Мілаїри. А ви, як я розумію, та сама герцогиня, про яку зараз говорить усе королівство. Не приховую, світла леді, спочатку я їхав до Валуа з однією метою – побачити фортецю Вомон-ле-Тіссен. Але зараз вона для мене на другому місці.

- Смію сподіватися, що ви не розчаруєтесь.

- Я теж, - чоловік посміхнувся ширше, показавши загострені білі зуби. Він ступив уперед. - Ви справді красуня, леді Резеда-Сандро. Можливо, я навіть залишусь у Валуа назавжди. Північному герцогству явно знадобиться тверда чоловіча рука.

Зробити другий крок до мене Болдру не вдалося. Йому навперейми висунувся Асгейр, різко змінюючи тему:

- Навіщо ти привіз її із собою?

Білявий вказував у бік карет.

Я визирнула з-за спин чоловіків і побачила дівчину. У неї було довге золотисте волосся, заплетене в просту зачіску. Вона була миловидною, худенькою, з наївним обличчям. Принцеса Ольдовії в рожевій сукні стояла біля екіпажу, боязко дивлячись на нас. Підібравши спідниці, я рішуче попрямувала до неї. Гунари провели мене поглядом.

- Леді Домініка, - я вклонилася дівчині набагато нижче, ніж раніше схилялася перед принцами. І зробила це навмисно. - Рада вітати вас у Валуа. У палаці для вас підготовлені покої, я виділю вам персональну покоївку. Чи можу я ще чимось допомогти?

Після цього я багатозначно подивилась на дівчину. Я знала, що принцесі зараз лише сімнадцять років, за ольдовійськими мірками вона навіть не повнолітня. Вона й статурою нагадувала підлітка - худа, нескладна, без яскраво вираженої талії та стегон, з маленькими грудьми, які не міг виділити навіть корсет.

Вона кинула невпевнений погляд у бік принців.

- Дякую вам, леді Сандро. Це дуже завбачливо з вашого боку. Поки що я більше нічого не потребую.