2.2

Альба невдовзі з'явилася, продемонструвавши мені незадоволений вираз обличчя. Нервово вклонилася, кинула на Фредо непривітний погляд і повела мене до кімнат.

Розплітаючи зачіску вона постійно смикала мене за волосся. Якоїсь миті я не витримала:

– Альба! Та що я зробила тобі?

- Міледі, про що ви? - здивувалася дівчина. І в її чесність не повірив би навіть глухий.

Я відсторонилася від неї й підвелася.

- Я так сильно тобі не подобаюсь? - Починала закипати я.

- Міледі, як ви могли таке подумати? Я в захваті від вас! - Вона опустила очі й вклонилася. Ось тільки в голосі звучала все та ж отруйна байдужість. Я стиснула тканину спідниці в кулачках, озирнувшись на всі боки.

- Іди, - видихнула нарешті. – На сьогодні ти вільна. Мені більше не потрібна допомога.

- Але сукня та зачіска... - спробувала обуритися Альба. Я повторила з натиском:

- Іди!

І служниця пішла, зачинивши за собою двері.

Я походила по кімнаті, заспокоюючись і вирівнюючи дихання. Потім сіла навпроти дзеркала і стала сама виплутувати шпильки з волосся. Позбутися корсету самостійно було складно, але робити таке мені вже доводилося в рідному палаці, коли матінка позбавляла мене служниць у покарання.

Вмившись і подякувавши за цей день Ділу, я вирушила спати.

Мій ранок почався на світанку. Я відкинула ковдру і сама вирушила у ванну, не чекаючи Альби. Трохи повозившись, я розібралася у влаштуванні системи водопроводу.

Служниця увійшла до кімнати, коли я розчісувала мокре волосся, сидячи навпроти дзеркала у вітальні. Вона вклонилася, поставила тацю зі сніданком на столик і мовчки вирушила готувати мені сукню.

- Візьми геть те, без корсета, - спокійно попросила я, але відразу ж помітила невдоволене смикання плечем. Підібгавши губи, не стала загострювати на цьому увагу, поки не з'ясую справжню причину.

Альба провела мене до бібліотеки і я відпустила її, запам'ятавши дорогу назад.

Я взяла помічені ще вчора книги з медицини та перенесла їх на стіл. На очі тут же потрапив уже бачений мною лист.

Сівши на лаву, я взяла його до рук і задумливо покрутила в пальцях. Сьогодні безперечно варто поговорити з Назаріо Бруно. Констебль, без герцога і сенешаля стає управителем замку, заступником герцога. А питання з голодом серед селян мене схвилювало. Назаріо ж здався мені дуже раціональною та розумною людиною, сподіваюся, він прислухається до мене.

Перші півдня я провела за книжками. Не стільки читаючи, скільки складаючи собі план навчання. Я знала, що в Мілаїрі жінок беруть на службу як медиків. І в один із моїх планів втечі з Ольдовії входило піти на службу до Мілаїри. Планувати це я почала ще задовго до весілля. А зараз, після початку війни, я не знала, чи можливо буде здійснити мій план. Але гортання сторінок і пошук інформації здорово перемикало увагу й допомагало не думати про те в якій ситуації я опинилася.

Зголоднівши, я вийшла в коридор і змогла знайти одну зі служниць. Від мене не сховався погляд, який вона кинула на мене і хотіла вже втекти, коли я гукнула її й попросила принести мені обід до бібліотеки. Дівчина слухняно вклонилася.

Коли вона повернулася до компанії Альби, я звернулася до останньої:

- Альба, дізнайся у Назаріо Бруно, коли я зможу з ним поговорити.

- А навіщо вам? - З ревнивими нотками в голосі перепитала дівчина. Я виразно на неї подивилася, суворо промовивши:

- Мені треба з ним поговорити про справи Валуа, Альба. Тому передай йому, що ми маємо поговорити сьогодні. Після того як дізнаєшся час, повідом мені.

Після мого вкрадливого навмисне спокійного голосу заперечень у покоївки не залишилося. І вона зі своєю підлеглою вийшли з бібліотеки. Зітхнувши, я взялася за їжу, а потім за читання.

- Ви хотіли мене бачити? - пролунало іронічне питання за кілька кроків від мене. Я здригнулася і підвела очі від книги. Назаріо стояв, заклавши руки за спину і з цікавістю вивчав мене поглядом. Захопившись, я не почула його кроків. Відклавши книгу, я підвелася, кинувши погляд за вікно. На замок спускалися сутінки, вечоріло, а я навіть не помітила.

- Так, Назаріо, я вдячна вам, що виділили мені час. Сідайте, - я вказала на лаву з іншого боку столу від мене. Непевно знизавши плечима, чоловік сів. Я посунула до нього листа від управителя Преару:

- Ви бачили це послання?

Констебль пробіг очима по рядках, трохи примружившись і віддаливши від себе листок. Я мовчки спостерігала.

- Так, але як воно потрапило до вас, леді?

– Хтось забув його у бібліотеці.

- Швидше за все Орсіно, - задумливо пригладив ідеальну бороду Назаріо, пояснивши свої здогадки: - Він любив ховатися від усіх у бібліотеці, вдаючи, що читає. Я заберу цей лист, щоб він не нервував вас, леді. Щось ще?

Я навіть приголомшено завмерла від такої відповіді. Тільки відкрила рота і не змогла видавити жодного слова. Він вирішив, що я просто покликала його, щоб прибрати листа?

- Так, - видихнула тихо, а самій здалося що в рот піску насипали: - Що ви збираєтеся робити з цією проблемою? Невже вам потрібні повстання чи просто подобається морити людей голодом?

- Леді, - тон констебля раптом став холодним і загрозливим, погляд потемнів, а очі небезпечно звузилися. Він повільно підвівся з місця. - Вас не стосується те, що ми збираємось робити. Вашу прекрасну голову має займати дітонародження, танці та вишивка. Тому прошу надалі не говорити зі мною в такому тоні й не лізти не у свої справи.

До горла підкотила колюча грудка від незаслуженої образи. Мені нагадали, що навіть ставши герцогинею, я залишилася жінкою. Але позбавившись матінки з батьком і тимчасово чоловіка, я не збиралася втрачати крихти свободи. Піднявшись на несподівано ватних ногах, я стала навпроти Назаріо і вимовила владно і впевнено:

- У мене в покоях комплект паперів, за якими я з дозволу чоловіка можу командувати його слугами, якщо це не йде в розріз із наказами чоловіка. Клемент де Валуа говорив про заборону на надання мені інформації?