1.2

- Якщо герцог буде дарувати тобі прикраси, наприклад сережки, проси в доповнення браслет або каблучку. Щось одне з цього носи, а друге – надсилай додому, – повторювала матінка, нервово смикаючи в руках віяло. Все це вона вже говорила мені, і перед від'їздом з графства, і під час шляху. - Тобі необхідно потоваришувати з головною покоївкою та констеблем. Ці люди керують замком. Сандро, ти слухаєш мене?

- Звичайно, матінко, - я схиляла голову, погоджуючись, а сама знову поринала в думки. До таких діалогів я звикла за своє життя.

Мій вісімнадцятий день народження я зустріла в кареті. Він був три дні тому, і відтоді в Ольдовії я вважалася повнолітньою, придатною до шлюбу та народження дітей. Зазвичай дівчат видавали заміж у проміжок від вісімнадцяти до двадцяти років. Якщо дівчина не знаходила чоловіка до двадцяти, це вважалося непристойним. Пари зазвичай формувалися набагато раніше. У містах пересічні мешканці одружувалися й у шістнадцять, а в селах багато хто обходився без офіційного розпису взагалі. У аристократів шлюби укладали задовго до повноліття, але папери підписували згодом.

- ...І тільки коли ти народиш сина. Чуєш, Сандро, сина! - продовжувала моя супутниця. Я обернулася до неї:

- У герцога є син. Ким він мені буде?

- Ш-ш-ш!

Я навіть сіпнулася від того обурення, яке майнуло в очах матінки. Але вона схаменулася і опустила занесену для удару руку:

- Не смій навіть питати про це герцога! Його світлість став батьком одинадцять років тому, тоді він був одружений зі своєю кузиною. Але його син... Не обдарований Ділом. І лорд де Валуа вважає сина своєю ганьбою. Я навіть не знаю де він приховує його. Але ти не питай про це! Ти маєш народити здорового хлопчика. Ти сильна та розумна дівчина. Утримайся від прогулянок верхи, від читання та від частого прийняття ванни. І частіше запрошуй герцога до своєї спальні!

- Добре, матінко, - повернула я собі образ покірної дівчинки й опустила очі.

Мама залишилася незадоволена моєю відповіддю і тільки набрала повітря для нових повчань, як карета зупинилася. Почулися кроки людей, які стрибали з козел.

- Міледі, ми прибули, - гукнув нас Паоло - сенешаль мого батька. Він їхав з нами як супровідник, тому що граф Хоствогський захворів.

За розмовами та роздумами я навіть не помітила момент, коли ми в'їхали в замок. Зараз у відчинені двері я побачила великий двір, вимощену каменем дорогу до парадного входу в палац і людей, що йшли назустріч. Наші слуги вивантажували з карети мої речі.

Спершись на руку сенешаля, я вибралася назовні та зачаровано озирнулася. За нашою каретою зачиняли чудернацькі різьблені ворота. Металеві прути були прикрашені плоскими фігурами дерев та лісових тварин.

До парадного входу вели невеликі сходи з темно-сірого каменю. На кам'яних постаментах біля поручнів сиділи скульптури левів.

З великих парадних дверей, у два людські зрости, вийшли четверо і стали поважно спускатися.

У першій людині я впізнала свого нареченого Клемента де Валуа. Повний чоловік, з рідким темним волоссям і карими очима йшов попереду. На його круглому обличчі виділявся кривий ніс і борідка, яку доповнювали тонкі вуса.

За ним ступав чоловік приблизно того ж віку, що і герцог. Він здавався типовим Ольдовійцем: середній зріст, темне коротке волосся, чисто виголене обличчя.

Третій чоловік був вищим, ширшим у плечах, і молодшим за попередніх років на десять. Його обличчя обрамляло темне волосся з легкою сивиною, бакенбарди та акуратна сива борода. У його твердій ході вгадувався колишній військовий.

Герцог теж служив в армії та навіть мав звання полковника, але від цього не залишилося й сліду.

Останньою крокувала жінка. На вигляд їй було за двадцять. У неї було темне волосся з фіолетовим відливом, сіро-блакитні очі, овальне миловидне обличчя.

Коли лорд підійшов ближче і зупинився, ми з матінкою присіли в реверансах. Паоло вклонився, заклавши одну руку за спину.

- Ласкаво просимо до Вомон-ле-Тіссен, - сказав герцог і я, випроставшись, обдарувала його милою посмішкою:

- Дякую, мій лорде. Я з нетерпінням чекала на зустріч.

- Чи подобається вам замок, леді? - продовжив розмову ні про що чоловік, хоча було видно, що особливого ентузіазму в нього це дійство не викликає. Але за правилами етикету варто було розтягнути спілкування хоча б до шести реплік.

- Він чудовий. Я маю надію, що ви дозволите мені оглянути палац та його околиці.

- Чи складною була дорога на північ?

- Дорога зайняла більше часу, ніж ми розраховували, мій лорде, але мене підтримувала думка про зустріч з вами, - я продовжувала так само мило посміхатися і скромно опускати очі. І чула матусине схвальне сопіння поруч.

А що я ще могла сказати? Що не хотіла їхати до старого та страшного герцога? Що не хочу виходити заміж, а натомість бажаю сама розпоряджатися своєю долею?

Від моєї правди нікому краще не буде. Герцог заможний і знатний, він здатний посадити в багнюку і мене, і весь мій рід, якщо я хоч поглядом висловлю невдоволення. Матінка мене явно не похвалить, а батько від такого може й не одужати.