Розділ 79

— Убий. — Пішов холодний наказ.

Ліара підвела очі. Цей голос... Звичайно, не вічно плаксива слабачка-мати. Богиня Рангда. І Бог Ліам.

Все випробування транслювалося по величезному кристалу спостереження. Кожен глядач на арені бачив, що відбувається в лабіринтах з живої огорожі. Але коли з'явився Морок... Боги миттєво сховали трансляцію від натовпу й телепортувалися всередину.

Твар виповзла з темряви. Вони давно її відчували. Але зараз побачили на власні очі.

— Ні! — скрикнула Ліара, відкидаючи тремтячу руку Ліліт. Схопилася на ноги, все ще притискаючи долоню до ниючого ребра, і кинулася до Морока. — Ні! Тату! Папа... — Очі запливли сльозами. Кіцуне зупинився.

Ці уроди — її родина. Слабка, безпорадна донька богів без дару вічного життя — мати. Холодні, розраховані боги, що грають чужими долями — дідусь і бабуся. Зло, сплетене з пітьми — батько. І вона, сирота посеред усього цього.

Раніше Ліара не хотіла знати, хто вона й звідки. Але, побачивши теплу родину Томаса, раптом відчула палку потребу. І це вийшло... огидно.

— Тату?! Папа?! — реготав Морок. З його тіні повилазили лицарі в чорних обладунках: хтось крокував пішки, хтось на конях, а один — верхи на величезному ведмеді. — Думаєш, смієш так мене звати? Хто навчив? Мама?

— Мами не було в моєму житті, — дерзко відрізала Ліара. — Її вбив дідусь.

— Та не вбив, — Бог Ліам занервував, смикаючи манжети. — Відправив у коло реінкарнації.

— Тату! — раптом застогнала Ліліт.

Рангда й Ліам різко обернулися, втупившись у неї.

— Тату! — луною підхопила Ліара, звертаючись до залишків розуму в Мороці.

Його чари, що сковували студентів, на мить послабли. Цього вистачило: Ліара рвонулася вперед і схопила Еліаса за руку.

— Згиньте у порожнечі, боги! — заревла вона, здійнявши їхні зчеплені долоні догори.

Еліас не очікував. Перелякано завмер — і золоті крила дару життя розкрилися за його спиною, переплітаючись з чорною гадюкою, змією з чистої пітьми, що вирвалася з тіні Ліари. Потік світла й мороку вдарив прямо в серце Мороку. Шипіння, спалах — повітря розжарюється.

— НІ! — З тіні вискочив хтось з перекривленим вампірським іклом.

Морок гупнув на коліна. Зашипів, корчачись. Його броня з пітьми розлилася калюжею.

— Моррігане... — прошепотів він останнім. — Я не зміг... Тоді не зміг, і тепер... Інь не знищить Ян, а Ян не позбавиться від Інь...

Морріган опустився поруч, перебираючи каштанові кучері батька.

— Вибач... — Той заплющив очі й затих.

Жива огорожа рухнула. Вони знову стояли на арені. Замість потвори — молодий хлопець, студент років вісімнадцяти, мирно дихав уві сні. Обличчя порожевіло, голова зменшилася до нормальної, рана на животі затяглася без сліду.

Еліас скинув свій шкільний плащ і накрив Моррігана, що почав танути під першими сонячними променями.

— Вампірам не можна на сонце... — прошепотів принц.

Приголомшена Мейсі присіла перед Ліліт, схиливши голову. Дерек підбіг до Георгина, що двічі відключався від жаху. Ліара остовпеніла, дивлячись на богів. Еліас стиснув її плече — у його очах мелькнув шок від «тата».

— Вітаю з переведенням на основний курс, — байдуже оголосила директорка.

Арена вибухнула оплесками. Натовп стрибає, скандуючи ім'я Ліари.

— Що хочеш на подарунок? — тихо запитав Бог Ліам, нахилившись так, щоб чули лише вона, Еліас і Рангда.

Ліара задумливо оглянула друзів, Моррігана — той уже кутався в плащ, розуміючи, що Морок не помре — і богів.

— Я, Мейсі й Дерек назавжди переїжджаємо на мінус перший поверх.

Ліам застогнав:

— Ти знаєш, як нелегко умовити липику драконовидну? Навіть мене дратує ця сутність.

Рангда поклала руку йому на плече:

— Хороший викуп. Припини.

Ліам тут же кивнув:

— Що ж, вітаю з поверненням батьків.

Ліара кивнула. Вона — студентка Імперської академії Арквелл, що завоювала місце навчатись на повному курсі. А батьки — на рік молодші. Разом не будуть.

— Мені дев'ятнадцять, а батькам знову по вісімнадцять, — хмикнула вона. Ліам дзвінко розсміявся.

— Люба, бачиш, онучку треба було повернути в родину. Вона кумедна.

Отримав поштовх по ребрах від Рангди.

— Мені шкода, — змінила холодну маску на м'якість богиня. — Ти не мала потрапити в академію. Але Бог вирішив, що твій дар зведе в могилу. Ми розкрили його. Твій батько — найсильніший чорнокнижник.

— А мама?

— Ми не дали їй великого дару. І, мабуть, розуму, — буркнув Ліам, пирхаючи на доньку. — Але це вже не тобі переживати.

Клацнув пальцями — і боги розчинилися.

Ліара з розпачем подумала: дуже хотілося опанувати зоомагію, але спершу розібратися з батьками. І з тим, як їх тепер називати...