Розділ 78

Вона мчала слідом за друзями, що стрімко тікали. Ті між собою гризлися:

— Еліасе! Треба повернутися й допомогти Ліарі! — Кричав Дерек.

— Ти зробив усе, що міг! — У відповідь гаркнув принц.

— Навіщо ти взагалі нас повів?! — Обурилася Мейсі. — Ми мали триматися командою!

І тільки Георгин покірно переставляв ноги, не скаржачись на рішення Еліаса.

— Я рятую вас. А Ліара рятує нас! Я потім її вилікую, якщо що… — Принц і сам налякався, тому намагався знайти слабкі виправдання своїм діям.

Ліара наздогнала їх і, не стримуючись, дала Еліасові ляпаса: підстрибнувши й міцно прикластися долонею до його тім'я. Принц запхикав, але нічого не відповів, тільки запитав:

— А вовки де?

— За нами біжать! — Ліара вже випустила зі своєї тіні кіцуне й десяток лисиць, які мали вчепитися вовкам у морди. Але як там справилися — вона не відала. Тому просто бігла вперед, сподіваючись, що її тіні впораються. — Дереку! Проклади новий шлях!

Спочатку вони збиралися бігти по попелищу, але поява вовків зіпсувала весь план. І тепер вони знову бігли шляхами лабіринту. Ліара не вірила в те, що така тиша до добра. І не хотіла слідувати шляхами, які проклав Бог Ліам. Це все ніби приспала увагу, заманювало в пастку.

Щось під ногою Ліари хруснуло. Ніби розчавила жука. Але вона постаралася не звертати на це увагу. Це не було навмисним. Подумки попросивши прощення, продовжила бігти.

Дерек, який біг попереду всіх, раптом різко загальмував і шикнув. Вони ледь дихали. Але покірно виконали вимогу. Зупинившись за рогом, вони побачили дивну тінь. Павук із вісьмома руками. І людською головою. А під ногами — шеренги маленьких павучків, що в чітко заданому ритмі маршували по стежці, йдучи прямо до нього.

— Це теж фамільяр..? — Прошепотіла Ліара.

Але ніхто зі студентів не був упевнений.

Георгин тремтів, немов останній листок на вітрі. У нього зуб на зуб не потрапляв. І звук привернув увагу істоти. Тінь повернула голову, а потім почала повзти до них.

— Ідемо. — Цього разу Еліас перший узяв за руку Ліару.

Дерек схопив Мейсі. І, штовхаючи Георгина, вони відійшли далі. Спочатку тихо, на пальчиках. Потім стали швидко йти. Зрештою, зірвалися на біг.

Ліара вже хотіла знову попросити Дерека прожогом зробити новий шлях. Навіть розкрила рот. Набрала в легені повітря. Але прямо перед ними з'явилося дещо.

Не людина, не павук, не вампір. Щось сплетене з густого мороку й тіні. З розпоротим животом і кривим обличчям.

Істота спиралася на чотири руки. Ще чотири, як віяло, тримало над величезною непропорційною головою у формі яйця, ніби пелюстки над серцевиною квітки. В одній із таких рук був затиснутий пагін лусоїда.

— Мамо! — Не думаючи про безпеку, Ліара кинулася вперед. Це був імпульсивний інстинкт, якого раніше в неї не було. Але спогади лусоїда зробили її сентиментальною.

Морок вільною рукою схопив Ліару за шию й підняв над землею. Вона гойдала ногами в повітрі. Задихаючись, перелякана, хотіла втекти. Але не могла.

Від колишнього людського обличчя залишилися лише каштанове волосся й зелені очі. Ліара впізнала його.

— Мо… рок… — Прохрипіла вона. Несила зізнатися перед завмерлими внизу студентами, що він її батько.

Морок струсив її так сильно, що очі закотилися, і відкинув. Спиною вдарилася в живу огорожу й сповзла на холодну землю.

— Ліаро! — Мейсі хотіла кинутися до подруги, але чорний дим раптом зв'язав її по руках і ногах.

Еліас, Георгин і Дерек теж безпорадно здригалися. Дерек спробував підпалити темряву. Але його кисті лише сильніше притиснулись одна до одної. 

Морок розкрив долоню, і саджанець лусоїда впав на землю:

— Виходь, Ліліт! Інакше вб'ю твою доньку!

— Хто така Ліліт?! — Перелякано закричав Георгин, але хто б слухав юнака.

Саджанець лусоїда став стрімко збільшуватися в розмірах, поки не досяг стану дорослого дерева. Всередині виявилося глибоке золоте сяйво, що малювало форму жіночого обличчя. Кора тріснула, і звідти випала спляча молода дівчина в тонкій білій сукні. Вона була такою юною. Навіть молодшою за Ліару і її друзів.

Дівчина відкрила очі й, остаточно прокинувшись, відповзла з-під ніг Морока. А потім схопилася на ноги й кинулася до Ліари:

— Донечко!

Ліара зі стогном сіла. Ребра боліли. Вона поклала руку на бік і раптом подивилася на матір. Ця юна дівчина не могла бути її матір'ю.

— Викликаю… — Прохрипіла Ліара, і з її тіні висипали тварини. А за спиною Морока з'явився оборотень-кіцуне й десяток лисиць.

— Захистити…