Розділ 76

Вони покинули стіни академії, вийшли на заднє подвір'я. Замість поля простяглася арена, на яку вже збиралися люди. Деякі обличчя вона знала: Томас, Крістіан, руда чаклунка. Вони сиділи на головній трибуні, обличчям до Ліари. Хлопці виглядали напружено, а дівчина їй підморгнула.

Серед глядацьких рядів нікого не впізнавала, поки погляд не вихопив доброзичливе обличчя чоловіка зі сріблястою сивиною в волоссі — батько Томаса. Він тримав у руках ціпок із темного дерева з навершником у формі срібної гадюки, що кусає себе за хвіст.

Ліара привітно посміхнулася старому, і він кивнув головою, відповідаючи м'якою посмішкою.

Арена нагадувала конус: унизу — крихітний майданчик з імпровізованою кухнею, партою й стільцем; середні ряди тісно й шумно тіснилися; а верхні розстилалися просторо, заповнені десятками людей, чиїх облич через відблиски втомленого осіннього сонця неможливо було розгледіти.

Коли директорка підняла руку — усе затихло. Вона наклала полог тиші на арену й сказала:

— Можете починати готувати зілля. — Повела пальцями, і Ліарі повернувся рецепт, який вона написала на теоретичному іспиті.

Спочатку невпевнено підійшла до плити. Клацнула раз і не змогла запалити вогонь. З другого разу, на щастя, вийшло. Але Ліара встигла розпереживатися й побліднути.

Далі потрібно було приготувати. Цим займався Еліас. І хоча рецепт був детальним, Ліара добре його запам'ятала. Для неї це все одно була перша спроба. За три дні підготовки вона приділяла час історії — як найскладнішому предмету. І хоча вона боялася провалитися на зіллярстві — практичний провал Ліара відчувала менш серйозним, ніж теоретичний.

Але зі зіллям усе йшло вдало. Вона розуміла, який результат має отримати, і вже через три чверті одиниці часу перелила ополоником у скляну пляшечку прозору рідину.

Полог тиші зняли, і вона почула шквал оплесків.

Ліара хмикнула й усміхнулася. Сьогодні в неї день народження? Все рухалося дуже добре. І залишилося лише два випробування: магія відповідності й зоомагія.

Для першого її попросили створити портативний кишеньковий простір різного розміру: від шкатулки розміром з ніготь великого пальця до вузької шафки. І тут все теж вийшло.

Відчувши себе окриленою, вона вже збиралася узятися до зоомагії, коли святий Ліам устав і пояснив завдання: створити тварину й спіймати її в лабіринті з живої огорожі.

— Що таке лабіринт? — На мить перетворилася в доньку троля Ліара.

Люди на арені подивилися на неї як на дурницю.

Навіть Бог Ліам завмер, як кам'яна статуя, з високо піднятою правою бровою.

— А простір з тупиками, з якого потрібно знайти вихід. — Мляво пробурмотіла вона, краєм ока помічаючи, як Крістіан закочує очі.

— Угу… — Промурчав у відповідь святий Ліам. Вражений, він рухнув на стілець і картинно закочував очі. Отже, любов'ю до драми володіє не лише бабуся з істериками, а й дідусь. Ліара відзначила собі в голові їхні особливості, щоб потім порівняти з собою. Їй стало гостро цікаво, що ж вона взяла від Богів. Тому що нічого схожого в мисленні й поведінці раніше не бачила.

— Щоб вам було не так складно, ми вирішили, що вам слід взяти з собою команду. — Підхопив промову Ліама професор Пінгль. — У вас, адже був лише один досвід із зоомагією. Тому директорат академії Арквелл надає вам помічників.

Двері арени розчинилися, і на сцену вийшли четверо. Чотири обличчя, які вона без сумніву впізнавала: Мейсі, Дерек, Георгин і Еліас.

Обличчя Ліари освітила щира посмішка. Вона три дні намагалася вигнати їх зі свого серця, розірвати дружні зв'язки, щоб не завдавати їм і собі болю. Але не змогла. Вони намертво вросли в її душу й життя, і тепер без них усе здавалося тьмяним.

Мейсі підбігла й ніжно взяла її за руку:

— Привіт.

— Привіт, — Ліара поправила волосину, яка вибилася з зачіски Мейсі. Подруга як ніколи була чудово зібрана: строгий хвіст. Зручна форма. І навіть замість спідниці були штани.

— Ти так добре трималася!

— Так, добре трималася. — Еліас заклав руки за спину й церемонно кивнув. — Дуже добре.

Почути комплімент від принца було приємно, й Ліара простягла руку, м'яко вщипнувши його за щоку:

— Дякую, ваша величність.

— «Ваша величність» — це звернення до короля. — Виправив її Георгин. — До принца ми звертаємося «ваша високість».

Навіть Дерек закотив очі.

Дворецький Георгин, як ніколи, був вишколений і навіть одягнений у щось на кшталт офіцерської форми. Справжній супровід королівської особи.

— Я тобою пишаюся. — Коротко сказав Еліас. — Тільки менше, ніж собою. — Все ж не втримався й додав з іронічним смішком.

Ліара відпустила руку Мейсі й, піддавшись пориву, все ж обійняла принца:

— Дякую. І вибач мені ще раз.