Глава 74

Ліара плакала. Дерек гладив її по волосах, Еліас тримав за руку. Хлопці не зовсім розуміли, що вона їм сказала, до того ж всього вони не знали. Могли лише залишатися поруч, поки гострий внутрішній біль її не відпустить.

Коли вона втерла сльози, то не збиралася нічого їм казати. Лише подякувати. Та й цього не встигла. Ключ від 602-ї кімнати, що висів на її шиї, завібрував. Ліара ткнула пальцем і побачила маршрут, що тягнувся від теплиць до кабінету директорки. Бабуся занепокоїлася?

Після відкритих спогадів її матері Ліара зрозуміла, що богиня Рангда не завжди була оплотом холодної ввічливості — напади істерії теж були в її дусі, й заспокоювалася вона лише в обіймах Бога Ліама. Навіщо вони народили її матір — так і не зрозуміла.

— Директорка кличе? — Нахмурившись, запитав Дерек. Він схрестив руки на грудях і схвильовано дивився на карту.

Еліас кивнув замість Ліари:

— Мабуть, так.

Важко зітхнувши, вони супроводили Ліару до холу. Далі їй довелося йти самостійно.

Це був другий раз за нетривалий час, коли доводилося відвідувати директорку. Спочатку вона хотіла влаштувати скандал; сказати, що знає всю правду, й вимагати відповідей. Але потім поплескала себе по щоках. Холодне повітря вирвалося з кінчиків пальців: охолодило щоки й провітрило голову. У деяких випадках незнання звільняє від відповідальності.

Вона постукала в приймальну. Ввічливо схилила голову перед Візглею, більше не хапаючи рослину за ліани. І за запрошенням увійшла всередину.

У ногах директорки лежав великий пес. Той самий, що й раніше. Тепер Ліара дивилася на нього по-іншому: дідусь Ліам. Отже, усі зустрічі все одно на трьох. Сімейна рада.

Подумавши про це, вона ледве чутно фуркнула, але пес підвів вуха й уважно подивився на неї. Ліара удала, що не помітила.

Директорка вказала на стілець, жестом запрошуючи сісти.

— Прийшла відповідь із міністерства. Вони стурбовані зростаючою силою й вимагають негайного переведення вас на загальний курс, щоб ви вивчали складну магію й контролювали свій дар. — Вона схрестила пальці.

Ліара зрозуміло кивнула. У душі сподіваючись, що це все, і вона може йти, але Рангда продовжувала гіпнозувати її своїми чорними, як провалля, очима. Дивлячись у відповідь, Ліара з подивом виявила, що ніколи раніше не помічала, наскільки в них схожий погляд.

— Ми прийняли рішення провести скорочений іспит. З тих предметів, які ви вивчали й практикували хоч один раз: історія, магія відповідності, зоомагія, зіллярство. Це не повний список фундаментальних предметів для мага вашого рівня. Інші додадуться після переведення на повний курс. Професори вузьких спеціальностей готові займатися з вами додатково після основних занять. Вам необхідно зайнятися некромантією, магією часу й магією циклів, також природних спеціальностей. — Директорка схилила голову набік. — Про це поговоримо пізніше. Спочатку іспит. — Опустила руки й витягла зі шухляди стола аркуш. — Буде три дні, щоб підготуватися. Не схибте. Будуть гості з міністерства.

Ліара миттю охрипла. Які гості з міністерства?!

— Скільки? — Замість усього, що дійсно хотіла дізнатися, запитала вона.

Рангда задумливо втупилася в її обличчя:

— На теоретичних іспитах лише викладачі академії. Не більше десяти осіб. Ті, з ким ви вже знайомі, й деякі профільні спеціалісти. На практичних… думаю, розмістимо криту арену на полі. Чотири сотні глядачів хочуть побачити ваші результати.

Брови Ліари неконтрольовано повзли нагору:

— Навіщо?

— Тому що ви унікальна. Усім цікаво подивитися. Будьте стійкою й отримайте своє офіційне місце в академії Арквелл. Інакше вас просто позбавлять дару.

Ліара повернулася на мінус шостий як прибита. Вона не була в силі з кимось говорити, щось робити чи їсти. Впала на ліжко й миттю заснула. Стільки тривог за останні дні позбавили її останніх сил.

Мейсі в кімнаті не було — уроки. Дерек повернув Еліаса до цілительського крила й залишався поруч, щоб придивитися за пацієнтом, який успішно видужував. Георгин теж був на заняттях. Компанія розпалася — друзі розбіглися.

Стиснувшись у клубочок, Ліара весь сон тривожилася й відчувала себе самотньою.

За короткий час вона звикла, що хтось поруч: тримає за руку, обіймає, гладить по волоссі чи просто каже щось добре.

Найжахливіший день — той, коли з серця потрібно вирвати теплі спогади. Ліара не хотіла навіть починати, але все так закрутилося. І вона навіть була трохи щаслива.

Але її темна сутність й принизливе минуле змушували ховатися й повзти в темряву. Вона не хотіла стати причиною їм болю й собі. Але собі більше. Потрібно мати багато сили, щоб витримати розчарування тих, кому було віддано довіру.

Кілька днів тому. До балу.

У темряві клубочився дим. Вампір дістав чашу, яку купив у будинку металу, і налив крові.

— Поїж, — прошипів він. Його ікла неправильно росли, заважали говорити, але він не міг ігнорувати стан Морока. Той відчув магію своєї дочки й метався між сном і дійсністю.

— Геть, Моррігане. — Слабкий голос донісся з темряви.

— Поглинь її. Убий. — Прошипів вампір. — Вона твоя. І вона така ж служителька 

смерті, як і ти. Переважиш баланс, і святий бог стане смертним. Його буде легко знищити!

— А що накажеш робити з королевою пітьми? — Морок встав з колін і підійшов ближче до Моррігана. Огидний. Обличчя у формі величезного яйця; блідіший за сніг — знекровлений; вісім рук; і розкритий живіт, у якому всі органи перемішалися в кашу. Від колишньої людини нічого не залишилося. Лише величезна тінь, у якій ховалися духи мертвих. — Кілька років тому вона погубила студента, який зміг її викликати. Ти сам розповідав цю історію.

— Ти сам знаєш, як її перемогти. Інь і Ян. Ти ж знайшов Ліліт.

— Вона ніколи не підніме руку на матір. — Він відступив у морок, так і не взявши чашу з кров'ю.

— Якщо ти її не змусиш. — Хитро усміхнувся Морріган. — Твоя дочка — ключ до твого повернення. Помстися їм усім.