Глава 71

У академію її знову повернули на повозці без коней. Томас і Крістіан дивилися у вікна, старанно вдаючи, що ні Ліари, ні їх у кареті немає.

— Про що ви говорили? — Після тестування Ліарі ввічливо дали солодкий чай, яблуко й навіть цукерки. Вперше в міністерстві до неї віднеслися з такою ніжністю.

— Якщо ти про Морока, то ми особливо не знаємо. — Неохоче простягнув Крістіан. — Це давні справи, ми тоді ще не вчилися в академії.

— Тоді навіщо говорите? — Роздратовано запитала вона, здіймаючи вгору брови.

— Тому що не очікували, що він встигне кинути насіння по світу. — Томас схрестив руки на грудній клітці. — Це чорний маг. Він служив богині Рангді. Сильний некромант з даром Інь.

Ліара хрипко розсміялася. Батько служив бабусі й ненавидів її дочку? Що за єресь?

— Він залишив багато особистих щоденників з роботи з енергетичними потоками. Усі вони зберігаються в забороненому відсіку бібліотеки в академії. Говорять, він розробив класифікацію зв'язків природної стихії й дару смерті та життя.

Ліара нахмурилася. Один із таких щоденників вона вже бачила. Володарка осіннього вітру. Так називався її дар.

— Але директорка й святий Ліам прийняли рішення приховати його дослідження. Говорять, він з'їхав з глузду й створив магію, яка перетворила його на монстра: не людина, не вампір, не павук. Щось середнє між усім цим.

Ліара подумала про те, що справи стоять не так. Те, що їй відкрилося в генетичній пам'яті, показувало трохи інші причини розвитку подій. Але, судячи з усього, її вартові просто переказували легенди, місцевий фольклор.

— І навіть богиня Рангда від нього відвернулася. — Додав Крістіан. — Він десь ховається в темряві й виношує план помсти всім богам. Усі чекають. І бояться.

Вона перевела очі на Томаса, тому що Крістіан закрив рота, ніби набрав води, й знову відвернувся. Вони під'їжджали до лісу, тому він клацнув пальцями, й полог впав, щільно закривши пейзажі за вікном.

Опинившись у півтемряві, Ліара почула тихий голос Томаса:

— Існувала лише одна людина, чиє ім'я увійшло в історію у зв'язку з найголовнішим фактом, чому його бояться навіть боги. — Він зітхнув, ніби не хотів розповідати, але хтось його примусив. — Морок умів подолати магію відповідності й рости в магічному потенціалі. До тебе єдиний маг, здатний до прогресу. Але тепер втратив розум. І хто знає, яким повернеться.

Ліара опустила погляд і подивилася на свої тремтячі руки, що лежали на колінах:

— А чому ви впевнені, що він не мертвий?

Її вартові переглянулися. Томас поправив вказівним пальцем окуляри на носі:

— Тому що він еволюціонував до магії богів. А бога можна вбити лише енергією Інь, сплетеною з енергією Ян. Інь-Ян ніколи по-справжньому не зможуть убити один одного, але ось Бога — так.

— Тільки чистий Інь і чистий Ян рідко народжуються. — Усміхнувся Крістіан. — Цього разу в академії Арквелл є обидва. Звичайно, тебе не виключать. — Він знизив тон. — Вас обоє будуть контролювати до кінця днів. Боги теж чогось бояться. Порожнечі, забуття, коли їм доведеться збирати тіла з початку.

Вона стиснула зуби, обдумуючи їхні слова. Але потім знову запитала:

— Звідки ви все це знаєте?

Крістіан тихо розсміявся:

— Ми дуже любимо проводити час у секретних архівах. Це почалося з забороненого відсіку бібліотеки академії. Потім у міністерстві. І одного разу ми з Томасом навіть пробралися в імператорську бібліотеку. Можна багато прочитати, якщо любити проводити час на самоті.

Ліара фуркнула й відвернулася. Їй хотілося здерти завісу, відчинити вікно. Але вона терпляче вивчала візерунки на тканині. Ще одна пригода за останні два дні була б надто виснажливим випробуванням.

Одне вона зрозуміла напевно, її батько — Морок. І його бояться усі. Вона теж має? Чи родинні зв'язки заграють сильніше за безумство, якщо він прийде, поки вона ще буде живою…

Щойно Ліару висадили на ґанку академії, вона з огидою показала Берегині Дому ключ, і тут же побігла на мінус шостий розшукувати Мейсі.

Прийти до Еліаса з порожніми руками Ліара не могла, хотіла якось загладити провину.

Та й подругу дуже хотілося побачити. Та ледве не кинулася на Бога, щоб захистити її. Цьому варто було віддати належне.

Ліара розчинила двері й убігла всередину. Мейсі сиділа на ліжку зі скуйовдженим волоссям і ще навіть не збиралася йти на сніданок. Її очі були червоними й заплаканими. Серце Ліари обірвалося. Невже… Невже їй збрехали й сталося щось непоправне?

— Мейсі… — Прошепотіла вона.

Подруга підвела затьмарений погляд і нарешті усвідомила:

— Ліаро! — Вона зірвалася з ліжка й кинулася до неї, міцно обіймаючи. Стискаючи все тіло так, ніби не бачила її вічність. — Ліаро! Ліаро… — То кричала, то шепотіла вона, поправляючи волосини, що лізли їй на очі. — Ти повернулася? Ціла, неушкоджена? — З болем у голосі питала вона. Ось-ось і знову заплаче.

Ліара м'яко посміхнулася й у відповідь заправила пасмо волосся, що вибилось, Мейсі їй за вухо:

— Інакше бути й не могло. Я так сумувала, що не могла так залишатися ні хвилиною довше. — Захіхікала вона.

Але Мейсі не підтримала, лише знову стиснула її в міцних обіймах:

— Я так рада. — Вона прошепотіла на вухо, зігріваючи своїм диханням. — Я так рада…