Глава 68

Еліас подав руку з огидним виразом обличчя. Він все ще не вірив у те, що Ліара потрапила на випробування Берегині Дому, і сичав їй на вухо:

— Вона не могла тебе відправити на пошуки ключа в день балу. Це заборонено правилами, і в неї є розклад.

— Ти особисто її контролюєш? — Гиркнула Ліара. — Чи директорка? Хтось взагалі її контролює? Чи ця цвіль сама собою розрослася, а всі й раді?

— Це не цвіль. Це рослина-сутність із драконових земель.

— Та мені все одно. — Вона звела плечима. — Я кажу правду. Берегиня відправила мене на випробування. Заняття не з приємних.

Принц заперечно похитав головою. На секунду вони затамували подих, і коли прозвучав знайомий акорд, потужний вступ — двері розчинилися. Як двоє юних птахів із саду при повітряному замку — вони випурхнули в бальну залу, і вона дійсно вражала.

Блиск, що осліплював; летючі сотні яскравих магічних ліхтарів, пишно прибрані до свята осені: всі в золотому листячку. Міріади свічок під стелею, що символізували мирне зоряне небо.

В куті, замість кристалів пам'яті — живий музичний інструмент, схожий на величезного сірого осьмірога — морську тварину з круглою важкою головою, вісьмома м'якими рогами, який у всі боки трубив, смикав за струни й натискав клавіші.

А в центрі багато вільного простору для танців, уздовж якого вишикувалися ряди студентів академії та вчителів. За їхніми спинами іноді можна було розгледіти столи зі стравами й усе, про що Ліара мріяла — швидше туди дістатися й поїсти. Спогади про монстра незнайомого студента її остаточно відпустили, поступившись місцем апетиту.

Вони вийшли в центр і завмерли в класичній позі, яку відточували безліч разів. М'які переливи струн, і Ліара раптом зробила поворот з незрозумілою легкістю. Ноги самі її несли!

Коли вони з Еліасом опинилися віч-на-віч, Ліара захоплено прошепотіла:

— Це диво якесь! Я справді навчилася танцювати!

— Та ну. Це взуття, в якому мені довелося станцювати сотню разів і зачарувати так, щоб воно пам'ятало кроки. — Він закотив очі.

— Але ти подарував їх мені раніше, ніж ми почали тренування. — Насупилась Ліара.

Вони знову входили в поворот, вона мала дивитися на гостей балу, і принц вимагав:

— Посміхайся.

Ліара з труднощами напружила на обличчя доброзичливий вираз. А коли повернулася, знову уважно подивилася на Еліаса. Він скрипнув зубами так, що вилиці проступили:

— Мені довелося їх забрати. Георгин приніс їх, а потім повернув. — Неохоче розкрив таємницю. — Але дорогою назад зіткнувся з Сіеррою та її сестрами. Вони побачили туфлі й, поки притискали його в темному коридорі, мабуть, наклали магію з мушлями. Але він таких подробиць не розповідав. Це моє... бачення. 

Волосся на потилиці Ліари повільно підіймалося все вище й вище. "Доброчесність" Георгина була так підло розкрита.

— Ви огидні. Не вірили в мене й не вірите мені! — Розлютилася Ліара. — Та кого я взагалі назвала друзями?

— Ти боягузлива зайчиха, яка могла зробити безліч помилок! Коли я говорив про незвичайні туфлі, то мав на увазі, що вони завжди приводять на танці. Їх носила моя мама на один знаменитий імперський бал, і попередній правитель цілував її щиколотки. Ти мала надіти їх і танцювати як ельфійка! Але виявилося, що ти настільки погана, що мені довелося знову застосувати магію. Однієї не вистачило!

Вона дивилася на нього як на сина троля:

— І це ти хочеш назвати дружбою? Турботи з власного страху? — Ліара раптом відчула, як тінь за її спиною задрижала. Щось темне, холодне, потойбічне. Щось всередині неї обірвалося й розсипалося. — Ти так і не повірив мені. І всі ці тренування… Просто марнування часу. — Її обличчя потемніло. Над головою почала збиратися хмара загрозливого чорного кольору.

Але вони двоє, настільки занурені у власну сварку, не помічали цього.

— Я нікому не вірю. Тільки Георгину й Дереку. Вони мої найближчі друзі. І те, кожен знає лише те, що має. Такий світ, Ліаро. Ельфи ненавидять брехати. Тому надають перевагу не говорити взагалі. — За його спиною раптом розлилося тепле золоте сяйво.

— Та ти просто налякався за власну репутацію! — Повітря задрижало від її крику. Музика різко перестала грати. І в залі наступила тиша.

Але вони, сплетені й утримувані власною магією, що огортала їх у неоднорідному чорно-золотому вирі, все продовжували й продовжували робити церемонні па.

— Я принц! Моя репутація дорожча за твою! — Його тінь розцвіла багряним золотом і розпустила чарівні тендітні крила.

Зал зітхнув. Але всі звуки були такими далекими для них. Загублені в центрі смерчу, вони навіть піднялися над підлогою й тепер літали. Десяток свічок рухнули на підлогу й згасли. Погаслі, вони утворили ідеальне коло, в якому замкнули пару, що беззупинно танцювала.

— Пишаюся тобою. — Процідила Ліара. — Правда, трохи менше, ніж собою.

Стеля над ними тріснула, і звідти потекла чорна димка рідина. Як хижачка, тінь накинулася на Еліаса. Той раптом отямився зі ступору, махнув руками. Захитався. Його власне сяйво мало спрацювати як щит — відкинути морок. Але замість цього погасло. Принц завмер. Заплющив очі. З-під повік потекли криваві сльози. Кап-кап-кап… Залишаючи слід на його білому одязі.

Еліас рухнув, наче зламаний навпіл.

Ніхто не помітив, що разом з великою тінню прослизнуло ще щось темне.