Глава 65

Дощ лив безперервно. Волосся, плаття, взуття Ліари промокли миттєво. Але потоки обпалююче холодної води, ніби хтось лив із бездонного відро, продовжували текти.

Макіяж поплив, залишаючи на червоних від холоду щоках брудні смуги.

Ліара тремтіла. Вона не знала, що може зробити. Її паралізувало від страху й холоду. Ідей не було. А камера поступово наповнювалася водою.

Навіть на рівній кам'яній підлозі стали утворюватися калюжі, які стрімко ставали все більшими. Вітер став трохи тихіше, і Ліара спробувала встати.

Задерев'янілі ноги не були добрим інструментом, що тримав її в рівновазі, але вона все ще намагалася. Підповзла до стіни, схопилася за нерівний виступ. Пальці не згиналися. Ліара стогнала, страждаючи від низьких температур. У руках з'явився біль.

Переборюючи власні почуття, вона змусила себе піднятися й, все ще тримаючись за стіну, повільно перейшла в кут камери.

Лівою рукою вона все ще стискала насіннячко. Воно раптом заворушилось, залоскотало долоньку, і вона розкрила пальці, щоб глянути на нього. Паросток став трохи більшим і змінив забарвлення: із зеленого на золотий.

Але Ліарі було ніколи про це міркувати, бо знову задув вітер, і він став ще злішим, ще холоднішим, ще жорстокішим. І замість дощу тепер на неї летіли великі пластівці снігу.

Вона не могла зігрітися.

— Мейсі, а де Ліара? — Подруга збігла сходами нагору й кинулася за лаштунки бального залу. Вона несла два черевики, які все ще були повні дрібних мушель. Хтось зачарував їх магією нескінченного потоку. Але навіть у нескінченності можна знайти кінець, якщо позбутися початку.

— Пішла перевзуватися! — Голосно крикнула вона Дереку, який стояв поруч з Еліасом і Георгином. Хлопці мали гарний вигляд: у стильних костюмах, з м'якими посмішками. Здавалося, усі були задоволені. Крім Мейсі, яка підбігла до них з перекривленим виразом обличчя. — Ці псини Рангди! — Мейсі знову перевернула один із танцювальних черевиків Ліари, і звідти знову посипалися мушлі. — Дивіться, що вчинили доньки троля!

З обличчя Еліаса спала посмішка:

— Дай. — Він простягнув руку й схопив потоками повітря взуття. — Я знайду господиню цієї магії.

— Їх кілька! — Злобно прошипіла Мейсі. — Хіба не відчуваєш?!

Еліас стиснув губи. Він збирався піти один, але якщо справи оберталися так, то:

— Георгин. За мною. — Наказав він. І придворний ельф був змушений коритися.

Усі розступалися перед двома царськими особами, що стрімко пробиралися крізь натовп схвильованих студентів із вбивчо-холодною аурою.

— Добрий вечір. — Еліас почекав, поки захоплені русалки й сирени обернуться, щоб подивитися на нього. — Яка груба робота. — Він перевернув танцювальний черевик Ліари, і звідти посипалися мушлі. — Ліріель, Катіель, Сіміріона, Валенса, Лерой, Урія, Морена і ж хто, хто ж ще… Сіерра?

— Ні! — Старша русалка стиснула щелепу й, розвівши руки, виплеснула воду на сестер, вимагаючи, щоб вони розійшлися. — Щоб це не було — це не я.

— Ти. — Сухо сказав Георгин, нахиляючись і беручи одну блідо-блідо жовту мушлю зі слабким магічним слідом Сіерри. — Я знаю твою магію. Або сестри відмінно тебе копіюють.

— Що це? Взуття? Нащо мені насипати у взуття мушлі? — Вона схрестила руки на грудях і подивилася на хлопців, як загнаний вовками ягня.

— Тому що це танцювальні туфлі Ліари. — Відповів за Еліаса Георгин.

— Некромантки? Так? — Сіерра нервово посміхнулася. — Я вже знаю деякі її фокуси. Еліасе, — вона тут же звернулася до нього, — мій принц, я б не зв'язалася з некроманткою! — Вона впала на одне коліно й схилила голову. — Прошу, дайте вашу руку, я поцілую кожен палець, присягаючись, що ніколи не робила цього!

— Кристал правди. — Сухо відповів Еліас, ховаючи руки за спину. — Без кристала правди я ніколи тобі не повірю.

Сіерра підвела на нього свої блакитні очі, повні сліз.

— Вони зрадили мене!

— А ти зрадила свою вірність. Знищ магію, Сіерро. Або це вийде за межі академії. Повір, твій рід буде глибоко незадоволений, якщо дізнається, що ти погано керуєш власними сестрами. Морський народ давно збіднів. До того ж ви страждаєте від шлюбів усередині родин. Без нашої підтримки вас чекає виродження. — Еліас нахилився й з ввічливою посмішкою прошепотів погрози. — Академічний бал не вартий падіння всього роду русалок.

З очей Сіерри потекли сльози. Її яскраві жовті тіні, змішані з блакитним олівцем, змішалися в зелену фарбу й спустилися по щоках разом зі сльозами, як запліснявіла тина.

— Я розберуся. — Сипким голосом пообіцяла вона.