Глава 63

Мейсі прикрила рот рукою й зареготала:

— Я забула, що ми його вигнали. — Вона підбігла до дверей. — Зараз попрошу ще кілька хвилин, щоб ти перевдягнулася.

Ліара пішла слідом за нею. Вони визирнули в коридор, але там нікого не було.

— А… — Протягнула Мейсі. — Він, напевно, пішов на мінус перший. Там йому перевдягнутися буде найзручніше.

Ліара мовчки погодилася. На мінус першому жили Еліас і Георгин. Більше ніхто не міг платити за розкішні апартаменти. Тож групі хлопців справді буде зручно перевдягнутися разом.

— Добре. — Ліара ляснула в долоні. — Тоді настала черга мого плаття.

Мейсі підігнала наряд під ідеальний розмір магією відповідності, і тепер воно сиділо на Ліарі як влитое.

— Дуже красиво. — Захопилася подруга.

— Ти ще красивіша. — Ліара відповіла компліментом.

Вони переглянулися, не стримуючи посмішок.

— Дозволь мені зробити тобі зачіску. — Попросила Мейсі. — Закрутимо, укладемо й зафіксуємо шпилькою. Зачіска називається мушля… — На пальцях пояснювала вона.

— Твоєму братові це не нагадуватиме войовничих русалок? — Стривожено запитала Ліара. — Не хочу викликати в нього гнів чи апатію. Вранці він і без того з десяток разів помилився в танці.

Мейсі махнула рукою:

— Бал мине. Русалки заспокояться. Еліас стане таким, як завжди. Немає про що переживати.

— Добре, — покірно кивнула головою Ліара. Їй залишалося лише вірити словам Мейсі, бо для подруги це був не перший бал. Але її внутрішнє чуття було загострене. І підказувало, що цю хвилю доведеться заспокоювати вручну. Це непокоїло.

Ліара дістала з-під свого ліжка коробку з танцювальними черевичками. Вона вирішила їх далеко не ховати, тому обрала таке нехитре місце.

Натягнула на ноги, встала й відчула палючий біль у ступнях.

— Ой! — Впала на ліжко, привертаючи увагу Мейсі.

— Що трапилося?! — Стривожена подруга швидко підійшла, стукаючи каблуками своїх нових гарненьких туфель. — Занадто малі? Тіснять? Давлять? — Безперервно засипала питаннями.

— Напевно… Не знаю… Може бути… — Бурмотіла Ліара.

— Давай я… — Вона провела руками над взуттям. Струмені теплого повітря огорнули ноги Ліари, проникаючи до стоп крізь туфлі. — Магія відповідності. Зараз вони сядуть на ногах краще.

Ліара кивнула й почала швидко моргати через підступні сльози. Вона переживала за макіяж, який їй старанно робила Мейсі. Карі очі підвели чорним олівцем і тінями з насиченим смарагдовим блиском. Якщо хоч сльозинка зірветься з ока — на гладкій щоці залишиться непоправна брудна смуга. Ліара переконалася в цьому й боялася заплакати.

— Вийшло? — Обережно запитала Мейсі.

Стало лише трохи легше, але Ліара напружила посмішку:

— Взагалі відмінно. — Вона встала на ноги й пройшлася. — Бачиш? Ти справжня чаклунка!

Мейсі зітхнула з полегшенням:

— Добре.

Але варто їм покинути кімнату й пройти один поверх нагору, як Ліара зупинилася:

— Іди сама. Я дещо забула в кімнаті.

Мейсі нахмурилася й недовірливо подивилася у відповідь:

— Ти збрехала? Ноги?

— Ні, що ти. Ноги в порядку. — Настояла на своєму Ліара.

Але Мейсі їй не вірила:

— Сідай. — Вона зробила різкий випад і вихопила зі свого портативного кишенькового простору невелику білу подушечку. І, схопивши Ліару за руку, змусила її сісти прямо на східці сходів. — Мама запакувала мені деякі затишні домашні речі. Хто ж знав, що мені доведеться бруднити їх на сходах між мінус п'ятим та мінус шостим? — Беззлобно бурчала вона, допомагаючи Ліарі зняти танцювальні черевички. Ноги були опухлі й понівечені чимось дрібним. Мейсі в жаху дивилася на ступню Ліари. — Ніколи не повірю, що це справа рук мого брата!

Вона перевернула черевик і стала заповітно ним трясти. І дрібна тріска все сипалася-сипалася на підлогу нескінченним піском із крихітних, ледь помітних оку, мушлей.

— Псини Рангди! — Скрикнула вона.

— Мейсі! Не треба! Не будемо сваритися! — Ліара відкинула свій другий черевик, який витрушувала за принципом, що їй показала подруга, і схопила її за передпліччя, міцно стиснувши рукою її чутливу тонку шкіру, залишаючи червоні сліди під своїми пальцями.

Але обидві з них не звернули на це уваги.

— Я в гніві. — Граючи вилицями, повідомила Мейсі.

— Я теж. — Підтримала її Ліара. — Але ми не будемо влаштовувати сварки.

— На тебе теж. — Сухо заявила вона.

— На мене..? — Тоненьким винуватим голосом перепитала Ліара.

Мейсі вирвала руку з її хватки й звужено подивилася:

— Ти мені збрехала. Подруга, мається на увазі.

— Святий Ліам. — Фиркнула Ліара. — Прости. Я всього-но хотіла вберегти твої почуття.

— Мої почуття? Мої почуття кажуть про те, що ти мені досі не довіряєш?! Звичайно, мої почуття ображені. — Вона відвернула голову й надула губи.

— Вибач. — Ліара стала босими понівеченими ногами на холодну бруднувату підлогу сходів. — Я заради тебе порушую всі принципи збереження власного здоров'я. — Вона простягла руку й торкнулася обличчя Мейсі. — Ніколи б раніше я не доторкнулася до бруду з відкритими ранами. Але щоб просити тебе вибачити мені… — Ліара м'яко натиснула долонею, змушуючи подругу подивитися їй в очі. — Порушую власні правила.

Мейсі опустила очі й поглянула на кровоточиві дрібні порізи на ступнях Ліари.

— Швидше біжи назад. Добре вимий ноги й намаж маззю для вух ельфів. Вона прискорить загоєння! — Затараторила Мейсі, відкинувши всі свої образи. — А я… заберу це й кину в обличчя русалкам.

— Ні! — Знову заборонила Ліара. — Не воюй з ними. Якщо зможеш, просто очисти взуття. Цього буде достатньо. Доньки троля сильно помилилися. І я не дозволю їм повторити. Але цей урок вони винесуть з моїх рук. Не з твоїх.

Позаду Ліари тінь таємничо ворухнулася. Але жодна з дівчат цього не помітила.