Глава 61

Наступного ранку в їдальні була дивна атмосфера. Деякі студенти були щасливі, балакучі й радісні. Вони базікали про майбутній бал. Іншими були русалки та сирени — спостерігали злими очима на Ліару. Новина про те, хто з нею танцює, вже стала надбанням громадськості.

Еліас сидів за своїм столом з мертвим виразом обличчя. Здавалося, навіть не їв. Дерек робив якісь спроби умовити його щось з'їсти, а Георгин ледь не годував з ложечки, але принц так глибоко поринув у власні роздуми, що не помічав їхньої турботи.

— Відчуваю себе жахливо. — Шепнула на вухо Мейсі Ліара.

За їхнім столом уперше панував в'ялий настрій. Аромат парфумів сирен та русалок був особливо гострий. Їхній макіяж і зачіски особливо кричали: «Це я тут красотулька!»
Але вони мовчали, лише стукаючи столовими приладами по тарілках і з-під брів пирхаючи на Ліару.

— Дівчатка, вже готові до балу? — Їм подобалася Мейсі, але, помітивши, що вона на боці Ліари, — сестри не хотіли з нею спілкуватися. — Це мине. Бал мине, і вони стануть нормальними. — Тільки на вухо Ліарі прошепотіла вона. — У них у кланах мало чоловіків, і боротьба за кожного окремого — це в крові.

Ліара хихикнула, але нічого не сказала вголос, вирішивши залишити власну думку при собі. Зрештою… не кожній потрібно було шукати партнера. Можна було б пожити й на самоті: дуже зручно, якщо є вміння справлятися зі своїми проблемами.

Але вони не вміли. І воліли брати хоч кого-небудь, аби не залишатися одним.

Ліара швидко хапала щось їстівне: тонкі картопляні скибочки були перекладені з красивими шматочками маринованого м'яса, обсмаженого з гострим червоним перцем і кислою квашеною капустою, а потім все разом тушковане під кришкою на повільному вогні. Такі важкі страви ніхто не брав на сніданок. Але Ліара була дуже-дуже голодна.

— Це їжа для хлопців. — Досить голосно, щоб бути почутою, фиркнула одна із сирен. Тепер Ліара знала, як їх відрізняти від сестер-русалок.

У сирен була бліда шкіра з зеленуватим відтінком і волосся м'яких відтінків: бузковий, сріблястий, блідо-небесний. Русалки ж були засмаглими й міцними, їхнє волосся було яскравим: сонячно-жовтим, помаранчевим, насичено-зеленим… Різноманітність била в очі й, змішуючись, вони ставали схожими на загальну рухому масу кольору й форми. Але через якийсь час вироблялася звичка. І для Ліари минуло. Тепер вона розуміла, хто ким є.

— І? — Теж голосно, щоб кожна дівчина, що сидить за столом, знала, що вона почула, відповіла, втупившись у рибне сестринство. — Принцу Еліасу не подобається змарніла тріска. Він надає перевагу огрядній зайчисі. — І, поклавши в рот повну ложку картоплі, стала жувати за обидві щоки.

У розплющених очах Мейсі так і читалося: «Хитра дівчинка! Навіть ти маніпулюєш моїм братом для захисту себе!» Але її обурення змішувалося з захопленими іскорками невисловлених усмішок: «Так тримати!»

Перед виходом із їдальні Ліара завернула пару сухих булочок і прихопила фрукти, теж замотавши в серветки й закинувши у свій портативний кишеньковий простір. Відкривати невелику шафку замість звичного храму їй стало вже легше. Вона мовчки пораділа своїм успіхам і, прошепотівши Мейсі:

— Твій брат нічого не їв, — махнула рукою й вийшла із залу. Ще півдня на тренування танцю.

Еліас був розгубленим і неуважним. Сьогодні він був ще гіршим учителем, ніж учора. Тому що робив помилки частіше, ніж Ліара. Спочатку їй здалося, що це якась тактика, перевірка на пам'ять, але потім вона зрозуміла, що все ж таки ні.

— У тебе щось трапилося? — Коли вони обоє взяли коротку перерву, запитала вона, простягаючи йому взяту зі сніданку їжу.

Він заперечно похитав головою, взяв булочки й фрукти й утупився у вікно. Потім повернув Ліарі жовто-оранжевий юдаль у щільній блискучій шкірці й капризно попросив:

— Почисть.

— З розуму з'їхав? — Вона округлила очі.

— Руки пахнутимуть їжею. Це неприпустимо. Мало кому захочеться поцілувати долоню принца. — Махнув рукою він і знову втупився у вікно.

Ліара замахала віями:

— Дійсно такий етикет чи ти просто робиш з мене доньку троля?

— Етикет. Сьогодні бал. Багато хто вклонятиметься.

Її очі стали ще ширші. Але більше Ліарі було нічого сказати, тому вона мовчки почистила фрукт і повернула часточки принцу.

— Ти учора говорила про втечу. — Він повернувся й подивився на неї усвідомленим, цупким поглядом. — Королівські особи ніколи не тікають. Навіть коли дуже хочуть. Ми зобов'язані стикатися з неприємностями й дивитися їм у вічі. Я багато разів хотів утекти, говорив про це з близькими, і ніхто не дозволив мені проявити слабкість. І ти не будь боягузливою зайчихою. Не підведи мене. Я маю пишатися вибором своєї партнерки. Маю пишатися тобою. Але, звичайно, — він закинув часточку юдалю в рот і повільно прожував, відчуваючи на язиці кислуватий сік. — Трохи менше, ніж собою.

Ліара криво посміхнулася:

— Добре. Якщо це все, що тебе непокоїло, то продовжимо тренування? — Вона простягла руку.

Еліас викликав воду, умив свої руки. Магією повітря осушив. І тільки тоді простяг у відповідь:

— Почнемо з початку. Крок праворуч, поворот.