Глава 60

Ліара ніколи не думала, що найвиснажливішим заняттям виявляться танцювальні тренування.

— Крок і поворот! Раз! Ще раз! Поворот у кінці!

Зрештою, Еліас опанував себе й знову повернувся до холодної манери спілкування. Але тепер замість запальних грубощів від нього тільки віяло розчарованим підвищеним тоном. Він стояв, притулившись до станка — тим самим горизонтальним дерев'янкам, закріпленим біля дзеркала, схрещував руки на грудях і вимагав від Ліари повторення знову й знову. І знову.

У них не було обіду. Натомість вони почали розучувати спільну партію кроків.

Пізніше не було й вечері. Тепер на черзі стала коротка підтримка — переставити тендітну дівчину всього на кілька кроків правіше. Але замість довіри — Ліара чіплялася руками за плечі Еліаса, завдавала йому болю й забирала контроль. Все ж та, сама ніч у поліцейській дільниці, коли вона провисіла під стелею, утримувана лише магією бога Ліама, стала для неї травмуючою — вона щиро налякалася.

Еліас не був сином троля, який заборонив би їй поїсти або продовжував наполягати на підтримці, знаючи її внутрішні почуття. Але Ліара не могла дозволити собі здатися. Вона мовчки й наполегливо слідувала за вимогливістю принца, не скаржачись і не жаліючи себе.

До вечора в неї розпухли ноги й навіть з'явилася кривава тріщина на п'яті.

Він помітив це й дістав мазь зі свого портативного кишенькового простору:

— Нанеси перед сном. Вранці будеш як новенька.

Рівно о двадцять три тридцять — вони покинули танцювальний зал. Такою голодною, нещасною й злою Ліара ще не була за час перебування в академії.

Вона зрозуміла, що танці вміють викликати емоції. І ті, які її охопили, дуже нагадували найгірші дні, коли доводилося красти на вулицях столиці.

Ліара провела принца до дверей у його кімнату на мінус першому.

— Все ще хочеш сюди переїхати?

Вона кивнула:

— Мені подобається цей поверх.

Еліас слабко усміхнувся:

— Багатьом не допоможу, але якщо завтра ввечері добре виступиш — я заплачу тобі сто золотих. Коли переїдеш, не забувай, хто був першим спонсором твого бажання.

— Дядечка з села, який утримує будинок металу? — Саркастично уточнила вона й розсміялася, дивлячись, як Еліас закочує очі.

— Ти влаштувалася на підробіток? — Раптом зрозумів він. — Проворно. Пишаюся тобою. Але, звісно, трохи менше, ніж собою.

Вони подивилися один одному в очі й захіхікали. Так мало минуло часу, але вони трохи звикли до манери спілкування.

— Тепер у нас є спільний жарт. — Підморгнула Ліара.

— Тільки не розповідай Дереку. Мені буде складно пояснити, чому цей привілей поширився на тебе. — Зітхнув він.

— Хіба я не гарненька? — Ліара, долаючи біль у ступнях, покружляла, тримаючи край сукні.

— Просто не в моєму смаку. — Махнув рукою Еліас.

— Вірність, так? — Дочекавшись, поки він ледве помітно схилить голову, Ліара тут же сказала. — Пишаюся тобою. Правда, трохи менше, ніж собою. — І, махнувши рукою, кинулася сходами вниз.

Ненависний мінус шостий був надто глибоко. Перед її очима з'являлися зірочки. Жоден пес Рангди не знав, як болять ці рани!

Мейсі й Дерек ще не спали. Вони сиділи на своїх ліжках і тривожно перемовлялися, поглядаючи на двері.

— Привіт! — Схопилися й підхопили Ліару під руки, допомагаючи дійти до її ліжка й сісти.

— Привіт… — Простогнала вона, простягаючи Мейсі затиснуту в руці баночку з маззю. — Допоможеш?

— Ти так затрималася? Еліас був не пунктуальний? — Схвильовано запитав Дерек.

— Ні, — простогнала вона. — Я просто ледве дошкутильгала сюди.

Мейсі уважно подивилася на баночку:

— Він дав тобі мазь для догляду за вухами ельфів. Грубий хлопець! Навіть не постарався приготувати знеболювальне!

Ліара засміялася:

— Насправді, не такий уже й грубий. Ввечері став зовсім милим.

— Рідкісне диво, — почухав потилицю Дерек. — Тоді дозволимо йому залишатися таким довше. — Вирішивши не заважати дівчатам, він тихо повернувся на свою половину й уже через мить міцно заснув.

Ліара подивилася на нього з тихою беззлобною заздрістю:

— Треба ж уміти так відключатися.

— Ніби п'є снодійне, правда ж? — Проворчала Мейсі. Вона сиділа в ногах Ліари, наносячи мазь на її ступні. — Це треба було до миття чи після..? — Раптом задумалася подруга.

Ліара махнула рукою:

— Намажу двічі. Він усе одно мій боржник. До речі, — вона нахилилася ближче до Мейсі й промовила змовницьким тоном. — Еліас пообіцяв мені сто золотих, якщо я вдало станцюю з ним завтра ввечері. Його внесок у мій переїзд на мінус перший.

— О… — Здивовано протягнула Мейсі. — Він буде нагадувати тобі про це все життя, що залишилося. Тільки якщо ти не врятуєш його від смерті. Ельфи мають дуже ціпку довготривалу пам'ять… і не менш довгий термін життя. Ти можеш почути про це навіть під час власного похорону.

Дівчата тихо захіхікали, намагаючись не розбудити Дерека. Тепер Ліара зрозуміла, чому змогла знайти невеликий підхід до принца — він надто нагадував сестру, хоча був набагато більш пихатим.

— Які твої танцювальні результати? — Пошепки запитала Мейсі.

Ліара зітхнула й чесно визнала:

— Пригнічують. Мене все ж таки відвідують думки про втечу. І навіть сто золотих не здаються такими блискучими, як зазвичай.

— Тобі потрібно витримати один головний танець. Він йде на початку вечора. Танцюватиме кожен в академії: від учнів до вчителів. Навіть якщо сильно помилятимешся — ніхто не помітить. А ось відсутність буде відмічена викладачами. Доведеться з'явитися, особливо через те, що брат тебе відпросив із занять заради підготовки.

— Знаю, — похмуро зітхнула Ліара, упавши на ліжко й втупившись у стелю. — Але дуже боюся. Раптом зовсім не вийде?

— Готово, — Мейсі закінчила з нанесенням мазі. — А на танці головне прийти.