Глава 57

Інші уроки з професором Пінглем пройшли нудно та майже непомітно. Ліара мовчки записувала та часто поглядала у вікно — там теж нічого цікавого не відбувалося.

— Ви знаєте, студентко Ліаро. — Наприкінці занять звернувся до неї професор, поправляючи окуляри на носі. — Ці вікна зачаровані так, щоб учні вчилися, а не відволікалися на події, що відбуваються на дворі. Але ви сьогодні були разюче зосереджені там, а не тут, і це змушує мене хвилюватися.

Ліара здригнулася й винувато опустила голову.

— Іспити — це складна частина навчання. Найскладніша. Студенти занадто хвилюються та перестають щось пам'ятати. Через це опиняються в іншому місці імперії. А ті, хто не мав старанності — вже стерті з історії. Талант — навіть не половина від благословення Бога.

Ліара згідно кивнула:

— Вибачте.

— Подумайте про це перед сном. Говорять, що в цей час мозок чутливіший до чужої правди. Нехай вона стане для вас істиною.

Ліара вийшла з класу засмученою. Після успіху на зоомагії — розмова з професором Пінглем змусила її почуватися прибитою до грубої дощечки, по якій постукали молоточком.

Розмірковуючи про це, вона не помітила, як спустилася на мінус шостий. У кімнаті Мейсі вже крутилася перед дзеркалом у сірій сукні.

— Я зробила і тобі таку завдяки магії відповідності! — Радісно сказала вона, вказуючи на шовкову сіру сукню, точну копію тієї, що їй подарував Еліас, але вона була порожньою! Ні вишивки, ні каменів — лише форма та силует.

— Що це таке? — У жаху запитала Ліара, розглядаючи їх з Мейсі огидні бліді й нудні наряди. — Ми підемо в цьому на бал?!

Який би простий спосіб життя не вела Ліара, вона відмінно розуміла, що таке красиво, що таке просто і що таке примітивно. Копії суконь були сумішшю простого й примітивного — це робило їх некрасивими.

— Збережи тебе святий Ліам! — Розсміялася Мейсі, прикриваючи рот рукою. — Ми підемо в цьому на репетицію танців. Там можуть бути й інші пари. Щоб нам було зручно тренуватися та інші не бачили наших справжніх нарядів — усі користуються магією відповідності, роблячи ось такі репліки.

— А… — Ліара зітхнувши взяла свою сукню й піднесла ближче до світла. — Вона майже прозора… — Її щоки залилися рум'янцем.

— Ой… Зараз виправлю! — Тут же запропонувала Мейсі.

— Не треба, — навмисно засмучено зітхнула Ліара. — Так піду.

— Збираєшся спокусити мого брата? — Підозріло примружила очі Мейсі.

— Або когось більш привабливого. — Засміялася Ліара. І Мейсі розсміялася у відповідь. — Дай мені спробувати самої. Ти й так зробила велику роботу. — Щиро сказала вона подрузі, коли смішинки, що витали в повітрі, плавно розчинилися.

— Хочеш випробувати сили своєї магії?

— Це скоріше вимушене тренування. Професор Пінгль переживає, що я провалюся на іспиті й помру на вулиці серед бідняків.

— Він так і сказав? — Мейсі високо підняла брови й широко розплющила очі. — Який жахливий непрофесіоналізм!

Ліара зніяковіла:

— Не слово в слово так… Швидше сенс…

— Це все одно жахливо! Жахливо! — Мейсі почала метушитися по кімнаті, і її сірі волани на довгій спідниці сукні зі шлейфом жваво підстрибували. Так наряд не виглядав надто жахливо. Навпаки, у ньому навіть з'явився шарм.

— Хочу побачити твою справжню сукню. — Раптом заявила Ліара, бажаючи терміново змінити тему.

Мейсі завмерла посеред кімнати:

— До балу не покажу! — І на мить висунула кінчик язика.

У тренувальному залі Ліара теж опинилася вперше.

— Це ти ще бальний не бачила! — Захоплено пояснювала їй Мейсі дорогою на репетицію.

І Ліара безапеляційно вірила, бо могла покладатися лише на слова подруги. Але тренувальний зал дійсно був чудовий. Просторий і світлий, залитий сонячними променями, що лилися всередину з зачарованого вікна. На всю довжину по стіні були дзеркала, а перед ними горизонтальні дерев'яні опори — бажаючі розтягнутися могли спертися ногами й руками, щоб не впасти.

У залі були лише Дерек та Еліас, які сиділи на підлозі й старанно перебирали кристали пам'яті:

— Де ж та музика для вступного танцю? — Похмуро запитував принц, але відповіді не було.

— Може, цей кристал? — Мейсі вказала на кут танцювального залу, у якому була закріплена кам'яна пташка з широко розкритим дзьобом, у якому поблискував ще один фіолетовий кристал. — Ми не перші, хто тренуватиметься.

— Привіт! — Дерек радісно схопився на ноги й привітав дівчат так щиро, ніби не бачив їх тижнями.

Еліас був набагато стриманіший. Він ковзнув поглядом по ногах Ліари й зітхнувши відкрив свій портативний кишеньковий простір, швидко діставши звідти велику темно-зелену оксамитову коробку з великим золотим бантом.

— Я так і знав, що ти й про взуття не подбаєш. Візьми. — Він повітрям відправив коробку в бік Ліари. І вона встигла доторкнутися лише кінчиками пальців, як двері залу знову відчинилися.

— Мій принц, ви продовжуєте ділитися подарунками з усіма підряд, крім тих, хто дуже давно їх прагне?