Глава 55

Ліара сама не помітила, як викинула руку вперед. Всі замерли. Вона не сказала жодного заклинання. І нічого не мала на увазі. Просто стояла і блимала віями.

— Як ви нас знайшли? — Намагаючись загладити ситуацію, запитала вона, повернувшись до Мейсі та Дерека. — І що у вас за спиною..?

— Ой… — Мейсі зробила кілька обережних кроків ближче до Дерека, закриваючи своєю спиною повітряний мішок.

— Ми йшли слідом твоїх духів. — Подумавши, що Мейсі не хоче брехати, Дерек взяв на себе цю тяжку відповідальну ношу.

— Сестро..? — Нахмурилася Сіерра, підходячи ближче. — Який пес Рангди зробив це з моєю сестрою?! — Завизжала вона, нарешті переконавшись, що позаду Мейсі та Дерека плавала непритомна Ліріель, охоплена паралізуючим вогнем.

— О святий Ліам… — Георгин схопився за голову і майже почав рвати волосся. — Олень! Олень же втік!

— Шукайте! — Ліара віддала тваринам короткий наказ. — І приведіть сюди… Якщо зможете… — Ніхто не дав їй інструкцію до керування даром смерті. Це була висока тонка магія, на яку ще потрібно було отримати окремі заняття.

Як їй пояснив професор Пінгль під час однієї з навчальних розмов — для початку важливо опанувати магію стихій. Тепер Ліара розуміла, що мова йшла про іспит, після якого їй дозволять перейти на загальний курс. А поки вона просто практикувала наосліп. Але тварини її слухалися!

— Найкорисніша магія з усіх… — Пробурмотіла вона, в душі пишаючись собою.

Але тварини не ворухнулися, і самовпевненість Ліари тут же розсипалася. Вона двічі пораділа, що бурмотала надто тихо і не стане об'єктом насмішок.

Раптом Георгин прийшов до тями та підняв руку:

— Він не має далеко піти. — І всі колючі рослини стали розростатися, сплітаючись у міцну, надійну сітку з гілочок та шипів.

Дерек теж підняв руку і метнув вогняну кулю.

Георгин кинув на нього через плече вбивчий погляд.

— Куля перекриє оленю шлях уперед. Це змусить його розвернутися і потрапити в пастку. Тоді собака Ліари схопить його за ногу. — Він коротко виклав свій план, з яким усі мовчазно погодилися.

— Поодинці ми працювали гірше, — нервово хихикнула Ліара.

— У нас просто закінчується час. Складні умови змушують рухатися, — м'яко усміхнулася Мейсі.

Тільки в Сіерри був найгірший настрій. Вона торкалася пальцями до гарячого повітряного мішка, який нагрівся через вогняне кільце, що охоплювало Ліріель, і ніяк не могла наважитися дістати звідти молодшу.

Мейсі підійшла до неї та ледь торкнулася плеча. Сіерра здригнулася.

— Не хвилюйся, вона просто спить. Ми не намагалися нашкодити Ліріель.

Русалка щільно стиснула щелепи й заграла жовнами. Лише через кілька митей напруженого мовчання сказала:

— Якби це була не ти — я б не повірила. Але Мейсі, як ти взагалі зв'язалася з цими жахливими людьми? Вони ж люди! Люди, які століттями пригноблювали весь магічний народ, назвавши малим народцем! Подивись на них!

Георгин чаклував над живою огорожею, Ліара намагалася умовити духів птахів пошукати оленя, щоб Дерек краще направляв свої вогняні кулі. А син коваля нескінченно поширював контрольований вогонь. Вони розуміли, що можуть просто спалити ліс, тому намагалися не поспішати, але тривожно поглядали на пісок, який стрімко втікав з верхньої половини годин у нижню.

— Їх до мене підселили. — Не збрехала вона. — Треба триматися разом з тими, з ким живеш. Інакше, одного ранку, ризикуєш надіти взуття, повне розбитого скла.

Сіерра фиркнула і знову втупилася в повітряний мішок з Ліріель. Зрозуміла вона Мейсі чи ні — було складно сказати, але роздумувати про це виявилося ніколи.

З лісу показалися блискучі роги. Хрипкий і загнаний олень з величезними очима біг щосили від вогняної кулі та собаки, що постійно намагався вкусити його: так і клацав пащею біля самої чутливої частини ноги — трохи вище копита.

— Відійди! — Крикнув Георгину Дерек.

Ліара і сама відскочила. Тварина мчала так швидко, що можна було випадково стати жертвою рогів. Тому вона відразу ж відстрибнула і притиснулася спиною до дерева. Мейсі потягнула за руку Сіерру, і вони сховалися під іншим деревом. Тільки Георгин як зачарований стояв прямо на шляху оленя і не моргав.

— Георгине!!! — Дерек стрибнув перед ним, руками схопившись за роги тварини й повиснувши на них як лялька-мотанка. — Георгине!!!! — Знову щодуху звернувся він.

І ельф нарешті прийшов до тями. Він зворушився і різко розвів руками. Густа м'яка сітка зі свіжої молодої трави, якої не існувало пізньої осені, раптом з'явилася з-під землі й тут же виросла не менш ніж на десять футів у висоту.

Олень заплутався в ній, знизив хід і врешті-решт рухнув.

Дерек встиг розтиснути руки та впасти на землю до того, як його б роздавила маса великої тварини. Він важко дихав. Його живіт здіймався вгору-вниз. Перед очима плавали зірочки. Ліара та Мейсі перші кинулися на допомогу.

— Дерек! Дерек!

— Я в порядку… — Не надто впевнено відповів він. — Гадаю, так… В порядку…

— Це добре, — Георгин підійшов слідом. — Було б складно пояснити моєму пану таку невелику втрату як сина коваля з мінус шостого. — Словами він іронізував, але насправді виглядав налякано і став водити руками над тілом Дерека. Слабке зелене світіння виривалося з-під його долонь. — Все в порядку. Кістки не зламані.

Ліріель потерла очі та розфокусованим поглядом подивилася на Сіерру:

— Сестро..? Хіба ти не в іншій групі?

Коли Дерек упав — він перестав контролювати магічні потоки, якими утримував Ліріель, і русалка безболісно прокинулася.

— Ліріель! — Сіерра кинулася на коліна й обняла молодшу.

Раптом олень безпорадно заревів. Щільні трав'яні пута утримували його ноги, і він не міг поворухнутися. Собака Ліари, який все ще не отримав команду припинити переслідування, таки вкусив його за чутливу філейну частину.

— Перестань! — Відчувши полегшення, що Дерек у порядку, вона нарешті повинна була закінчити магію дару смерті. Але як це зробити, вона не знала.