Глава 51

Ліара першою відступила:

— Відпусти! — Коротким криком наказала собаці.

З розірваних штанів Сіерри проглядала прокушена шкіра, і блакитна кров все ще стікала по нозі.

— Георгин, ти можеш зцілити її? — Вона повернула голову й метнула погляд на заціпенілого дворецького з тремтячими руками. — Георгин! — Знову гримнула Ліара.

Сіерра впала на землю й гірко плакала, схопившись за пошкоджену гомілку.

— Я не так хороший у цілительстві, як мій господар... Але я можу спробувати зцілити... — Він підійшов ближче й опустився на одне коліно перед русалкою.

— То спробувати чи зцілити?! — Знову прикрикнула на нього Ліара.

— Зцілити... зцілити... — Він став водити руками над ногою Сіерри. Його руки тремтіли. Губи теж, коли він без упевненості шепотів заклинання. Краї шкіри погано стягувалися. Блакитна кров продовжувала крапати.

Сіерра плакала від болю й шоку.

А Георгин робив усе надто повільно.

Ліара жестом покликала собаку й відійшла якомога далі.

Єдине, що Георгин зробив добре, — знеболив. Коли Сіерра відчула, що вже немає тих відчуттів, що змушували її хвилюватися, одразу схопилася за його волосся й потягнула його до себе ближче.

— Ти що надумав? — Викотивши свої червоні й спухлі від сліз очі, процідила вона. — Захищаєш новеньку вискочку й збираєшся кинути мене перед балом? З нею іти зібрався?!

— Ай-ай-ай-ай... — Георгин спробував вирватися з хватки, але лише крутився, як блискуча кулька в руках розстроєної дитини. — Ні! Ні! Іду з тобою!

— Ти ж пам'ятаєш, чому ти йдеш зі мною?! Якщо будь-яка з дочок троля приверне до себе увагу його високості принца Еліаса, а ти нічого не зробиш — зроблю я. Перуку з твого волосся!

— Відпусти! — Нарешті розлютився Георгин. — Я навіть закінчити зі зціленням не можу! — Шкіра навіть не встигла затягнутися. Була все ще відкрита необроблена рана.

Сіерра стиснула губи, але розтиснула пальці. Ображений й роздратований Георгин різко махнув рукою, і її шкіра грубо зарубцювалася:

— На перший час піде. — Він устав з колін із важким зітханням простягнув їй руку. — Але потім візьмеш мазь у цілительському крилі, щоб шраму не залишилось.

Сіерра вчепилася в нього мертвою хваткою й, ані на мить не втрачаючи зорового контакту, підвелася з землі.

Поки думки одногрупників блукали далеко від уроку зоомагії, полювання за оленем і перемоги, — Ліару це бентежило, тому вона роздратовано витирала собаці морду й умовляла його допомогти. Але тінь і без того погоджувалася на все. І вже за деякий час вони просто грали в очікуванні завершення цілительського сеансу.

— Готово. — Георгин підійшов першим, поки Сіерра йшла за ним. — Ти так швидко навчилася створювати фамільярів! — Щиро захопився він, нахиляючись, щоб погладити собаку. Але завмер, так і не доторкнувшись. — Це не жива істота... — Швидко зрозумів він і здійняв стурбований погляд на Ліару.

Вона непомітно й коротко кивнула.

Вони не хотіли, щоб Сіерра чула їхню розмову, але вона все ж таки розібрала бурмотіння.

— Некромантка! — Майже звинувачувальним тоном заявила русалка, уже витерши сльози й повернувшись до свого попереднього стану.

— І? — Ліара не хотіла наживати собі ворогів. Вона знала, що це надто просто, а ось проблеми потім вирішувати дуже важко. Тому проковтнула всі образи, на кшталт «доньки водного троля», і просто дивилася на Сіерру.

Та на мить зніяковіла, а потім знайшлася:

— Ми не можемо використовувати тінь для уроку! Це нечесно!

— Наче ти чесна... — Ледь чутно фиркнув Георгин.

Ліара хихикнула й відповіла Сіеррі:

— Нам сказали піти в ліс, знайти оленя, привести його до фінішу першими. Про методи я нічого не чула. Ця собака має коріння мисливських порід. Я вже показала їй слід.

В очах русалки раптом мелькнула повага.

— Я не збираюся разом з вами наступні два тижні прибирати в архівах. Якщо ви теж не горите бажанням мене бачити, то йдемо в ліс.

— Добре. Нехай собака йде, я піду слідом. — Без вагань вирішила Сіерра, а потім знову подивилася на Ліару. — А ти..?

— Ліара.

— Ліара-некромантка. Далеко підеш, — вона підморгнула й першою пішла в бік лісу.

— Вона не боїться собак? — На вухо Георгіну пробурмотіла Ліара.

— О... — Простягнув він. — Вона нічого не боїться. Усьому виною лише несподівана поява твоєї тварюки. Більше це не спрацює... — Швидко прошепотів він і побіг навздогін за русалкою й собакою, відпущеними шукати оленя.