Глава 50

Правила були прості: піти в ліс, знайти оленя, привести його до фінішу. Ліара зовсім не розуміла, у чому суть такого полювання для уроку зоомагії, тому замислено дивилася, як русалка на ім'я Сіерра й Георгин присіли навшпиньки й стали возитися з землею.

Після початку відліку часу студенти з кожної групи об'єдналися й відійшли від інших. Але ніхто не поспішав увійти до рідкого лісу, що був на пагорбі.

— Що ви робите? — Без особливого інтересу запитала вона у своєї групи, проводжаючи млосним поглядом спини Мейсі й Дерека, що відходили зі своєю третьою учасницею групи якомога далі.

— Користуємося зоомагією. — Процідила Сіерра. Магія землі давалася їй тяжко, набагато тяжче, ніж Георгину, який був у своїй стихії.

Сіерра взагалі була важкою, мускулястою й міцною. Крихкий Георгин не надто низького зросту все одно виглядав надто витончено на її тлі.

Вона була настільки неотесаною, що навіть не подумала зібрати своє волосся, що й без того волочилось по землі, в щось на зразок зачіски й просто витирала ним брудну сиру землю.

Ліара поморщилася.

Вона жила в поганих умовах, у дуже поганих. Часто в неї не було можливості помитися, але чисте обличчя, волосся й руки були для неї важливі.

Дивлячись на дівчину, яка маючи непогані умови для проживання, все одно воліла вимазатися в багні — вона просто відчувала неприязнь. І раділа, що її подруга Мейсі настільки охайна, що майже завжди носить ідеальний білий.

— То що ви робите? — Ліара ковзала носочком черевика по листі й зі зневірою дивилася на учасників своєї групи. Георгин дістав зі свого портативного кишенькового простору якийсь пучок трави й притулив до землі. Сіерра просто водила руками над ґрунтом, поки не відкрився якийсь дивний синьо-фіолетовий символ, схожий на подвійне кільце, у середині якого були хитромудрі символи.

— Шукаємо оленя! — Гукнула Сіерра.

Якби це був хтось на кшталт директорки — Ліара б злякалася. Але це була лише шкідлива масивна русалка, ім'я якої вона дотепер з труднощами згадувала.

Ліара звузила очі й кинула погляд на Георгина:

— Подробиці. Я тут уперше.

Він відчув її погляд потилицею й швидко заговорив:

— Потрібно відчути... слід тварини. — Невпевнено промовив Георгин. — Для цього ми використовуємо основний принцип зоомагії — відповідність стихії. Якщо це тварина землі, то ми просимо землю. — Він і сам погано розумів те, про що говорив. І щоб не брати на себе відповідальність за навчання новачка, швидко закінчив. — Ти теж можеш спробувати.

— Олень дихає повітрям, п'є воду та їсть траву. Хіба він тварина землі?

— Така розумна? — Сіерра підняла на неї злий погляд. Вона, безперечно, нічого не розуміла в символах, що відкрилися їй у власній магії. — Тоді шукай сама.

Ліара повернула голову в бік лісу й побачила три групи, що вже ховалися за деревами.

— Може, й не найрозумніша, але оленя я нам добуду. — Вона криво посміхнулася, намагаючись сховати невпевненість у власних силах. — Ідемо в ліс.

— Навіщо йти в ліс, якщо ми не знайшли слід тварини?! — Обурилася Сіерра, з мученицьким виглядом поглядаючи на свою діаграму.

— Щоб не втрачати час на розпізнавання цієї єресі...

— Це традиційний русалчин компас! — Гримнула вона, зриваючись на ноги.

— І ти в ньому нічого не розумієш! — Ліара була набагато нижчою зростом і дивилася на неї знизу вгору. Але в її карих очах читався виклик і зухвалість, яку вона давно не застосовувала. Востаннє це трапилося, коли Ліара вкрала кокетливий рожевий гаманець у бабці на ринку столиці. Правда, потім їй довелося поїхати до в'язниці. Але певний ризик все ж вартував того, щоб на нього наважитися.

— А ти майстриня в русалій магії. — Прошипіла Сіерра.

— Я бачу, що ти теж. — Гордовито піднявши підборіддя, відповіла Ліара. Але оголити шию виявилося помилкою.

Вона відчула різкий морський запах посеред поля: солона вода, сухі водорості, дохла риба. Щось холодне й мокре доторкнулося до її горла й стало швидко закручуватися, наче петля. Водяний вузол. Ліару затрясло.

— Припини! — Раптом гримнув Георгин і схопив Сіерру за руку. — Ти її зараз задушиш! — Він широко розплющив очі й намагався зупинити русалку, але в тієї було більше сил. Вона підняла руку, і холодний потік води відкинув Георгина, перекинувши навзнаки. — Геть! — Вона викотила очі й втупилася на Ліару залякуючим поглядом.

— Укуси... — На останньому вдосі прохрипіла Ліара, і Сіерра раптом заверещала.

З тіні вирвалося щось. Дрібне, що ричало та клацало зубами. 

На її нозі повисла невелика чорна собака. Вона з силою стиснула щелепи, що вмить розірвала штани та шкіру Сіерри. І тепер з пасти текла блакитна русалчина кров, що стікала струмочками в брудну вимерзлу траву.

— А!!!!!! А-а-а-а-а!!!! — Вона одразу перестала чаклувати. Водяний вузол перестав стискати горло Ліари.

Сіерра стала стрибати на одній нозі, намагаючись скинути з себе собаку, але та трималася мертвою хваткою.

— Перестань! — Тепер Ліарі крикнув Георгин. — Припини! — Він уже скочити на ноги, помахом руки очистив і висушив свій одяг і був у жаху.

Його депресивний настрій, що був за сніданком, миттєво розвіявся, коли він усвідомив, у яку складну ситуацію його ставлять учасниці групи.

На полі вже всі розійшлися. І залишилися лише розгнівані одна на одну дівчата, розгублений Георгин і зла собака, яка хотіла відкусити Сіеррі ногу.