Глава 41

Ліара стояла досить близько, щоб бачити, як батько Томаса дістає з розжареної печі щільний чорний казанок, у якому переливалося розплавлене тягуче золото.

— Поклич до себе казанок зі сріблом. — Попросив він.

— Як? — Вона округлила очі й зніяковіла.

— Як звичайний предмет. Не бійся, поки не доторкнешся руками — не обпечешся.

Ліара все ще не розуміючи дивилася на батька Томаса.

— Не знаєш, так?

Вона заперечно похитала головою, підтверджуючи його здогад. Справді не знала.

— Потрібно випустити потік повітря. Він має бути міцним, як ланцюг. Уявляй, як цей потік огортає казанок і тримає так міцно, як ти, коли стискаєш ложку під час обіду чи руку найкращої подруги.

Ліара подумала про Мейсі. Вони часто трималися за руки, і це був м'який, але міцний дотик.

Потік повітря вирвався прямо з її голови. Тільки вона бачила, наскільки він щільний і схожий на товстий жгут чи мотузку. Він звивався, ущільнювався, поки не досяг ширини й довжини, здатної оплести казанок. Вона направила повітря до печі й спробувала доторкнутися. Жар вирвався назовні й ляснув по її повітряній мотузці. Магія одразу обвалилась.

— Не вийшло! — Зі здивуванням вигукнула Ліара й тут же насупила брови. — Я майже взяла його! — Вона примружила очі й з образою подивилася на піч, у якій стояв казанок із рідким сріблом.

Батько Томаса тихо розсміявся:

— Коли володієш однією стихією — інші вимагають наполегливої практики. Цього разу я допоможу, але до наступних вихідних потренуйся брати предмети різних стихій, а не лише письмове приладдя.

Ліара, погоджуючись, кивнула й відступила на пару кроків, думаючи, що йому потрібно більше простору.

Але господар Дому металу навіть не ворухнувся. Не встигла вона кліпнути, як казанок опинився поруч із ним.

— Я роблю це так багато років, — він відповів на її невиголошене вголос питання. — Що всі стихії, які потрібні в майстерні, мені підкоряються. Це просто практика. Хоч магія металу вважається унікальною й дуже цінною — вона вельми незручна. Її не розуміє ні вогонь, ні повітря, ні вода. Земля розуміє лише частково. Іди ближче, зараз будемо змішувати метали, — казанки, керовані його магією, перехилилися й один за одним повільно стали виливати свій вміст через вузьку відкриту трубочку, стікаючи в заздалегідь приготовану форму.

— Красиво... — Видихнувши й намагаючись не хвилюватися, щиро сказала Ліара.

Метали змішувалися, наче магічні краплі, виблискуючи під світлом летючих ліхтарів, які тут запалювали навіть серед білого дня.

Задивившись, вона раптом згадала, про що хотіла запитати:

— Якщо дар металу настільки цінний, то чому хлопчик із даром металу жив на мінус шостому?

Батько Томаса спочатку не зрозумів, про що запитала Ліара, але потім кивнув:

— Так-так, справді була сумна історія. Кілька років тому... Один дурнуватий хлопчина... — Його обличчя одразу осунулося й стало майже сірим. — Усі, хто володіє магією металу, перебувають на спеціальному обліку в палаті імператора. Родина цього хлопчика спочатку теж була там, поки не розкрилося, що вони служать богині Рангді. Їх вигнали, залишивши жалюгідні крихти на існування. Звичайно, не могло бути й мови про можливість оплатити проживання в академії Арквелл. Але хлопчик був привілейований через дар.

— У підсумку, нічого не вийшло? — Зі смутком у голосі запитала Ліара. — Він продовжив практикувати магію батьків?

— Він хотів відслужити перед усіма одночасно. Але не розрахував сили. Магія відповідності дуже важлива. Якщо ти збираєшся робити щось, що більше за тебе — потрібні тренування.

Вони закінчили наповнювати форму для ручки, і батько Томаса махнув рукою, відправляючи казанки в кут кімнати.

— Тепер прискоримо застигання. — Він став терти руки, і холодне повітря помчало до майбутньої ручки.

— Можна, я спробую? — Нерішуче запитала Ліара. — Здається, я володію лише холодним вітром...

Господар Дому металу зупинився, усміхнувся й жестом запросив її до роботи.

Це виявилося так само просто, як і підіймати осіннє листя. Порив виявився настільки потужним, що всі фіранки злетіли до стелі, легкі предмети впали на підлогу, а крихкі задрижали на полицях.

— Спокійніше. Спокійніше. — Тоном викладача сказав він. — Це не битва. Лютість не потрібна.

Попри те що навколо запанував ще більший хаос, ніж перед тим, батько Томаса залишався непохитним. Жоден м'яз не здригнувся на його обличчі, а от в очах запалав непідробний інтерес до магії Ліари.

— Томас сказав, що в тебе стихія повітря й додатковий дар некромантія?

Вона трохи знизила потік вітру, і тепер із її розкритих долонь дуло лише на форму з металом.

— Так.

— У деяких поєднань магії є особливі назви. — Замислено почесавши підборіддя, продовжив господар будинку. — І якщо навчати вузько, то можна досягти необмеженого потенціалу в певній галузі магії.

Ліара не зрозуміла, про що він говорить, тому не звернула особливої уваги:

— Готово. — Забрала руки й підійшла ближче до форми з ручкою. Вона подряпала нігтем: не просто застигло — задубіло.