Глава 37

— Якими дарами? — З обережністю запитала Ліара, насуплюючи брови й акуратно виймаючи свою руку з хватки Мейсі.

Думаючи про те, що це може бути чимось небезпечним, — вона не хотіла знову нашкодити й так постраждалій сусідці.

— Якби я знав. — Неспокійно стукаючи ногою об підлогу, відповів Еліас. — Залежить від багатьох факторів. Але це південна рослина й часто має зв'язки з драконами. Просто через те, що живуть у спільній кліматичній зоні. Тому може бути що завгодно: метал, вогонь, земля... — Він закусив губу й похмуро подивився на Ліару. — Є ще такий особливий дар як світло. Але я не знаю, чи можливо, щоб магія світла й магія некромантії уживалися в одній людині.

— Ось і перевіримо. Вона буде першою. — Підтримав свого принца Георгин, який уже перестав надто перейматися власним положенням.

Ліара навмисно не згадала, що бачила на дереві риси обличчя, що проступали через кору. Її ситуація й так виявилася досить дивною — вирішила не ускладнювати. До того ж довіритися комусь повністю вона не могла.

— Що буде, якщо пробудиться ще один дар? — Швидко запитала вона, звертаючись до всіх, але впираючи погляд у блакитні очі Еліаса. Принц був тут єдиний, хто мав два дари.

— Нічого особливого. Дві стихії даватимуться тобі легше, ніж іншим.

— Я чув, що не можуть бути дві не споріднені стихії. — Тихо сказав Дерек. — У тебе вода й земля — це близькі стихії.

Еліас кивнув.

— Ти читав про це десь? — Нетерпляче запитав Георгин. — Чи зараз сам вигадав? — Тепер він нервово постукував пальцями по столу.

Мейсі раптом ахнула й закрила рота руками.

— Що? — Ліара обернулася до неї й подивилася в величезні блакитні очі, які стали ще більшими — наче вабні холодні озера, народжені від танення льодовиків. — Що? — Ледь відірвавши погляд від Мейсі, Ліара подивилася на хлопців.

— Я читав у бібліотеці. — Сухо відповів Георгіну Дерек. Хлопці не ворогували, але їхні стосунки, безперечно, були напруженими. Георгин не схвалював для принца друзів з мінус шостого. — Я навіть пам'ятаю, як виглядала обкладинка. Це була стара потерта часом книга з краями, об'їденими дрібними комахами. А по центру був символ п'яти стихій.

Георгин підтиснув губи й повернув голову, щоб подивитися на Еліаса.

— Дереку. — Ліара клацнула пальцями, привертаючи увагу сусіда. Зараз він здавався найбалакучішим і найпритомнішим серед усієї цієї компанії. — Що це означає?

— Що ти погано слухала уроки історії. — Перш ніж Дерек встиг відповісти, його перебив Георгин.

— Припини говорити не до діла! — Не витримала Мейсі, яка перестала зітхати й ахати, й тепер дивилася на Георгина палючим поглядом.

— Ліаро, споріднена стихія для повітря — вогонь. А в тебе жовта картка небезпеки магів. Це означає, якщо стихія пробудиться — ти можеш стати неконтрольовано небезпечною. У мене й у Мейсі зелені картки. Ми вважаємося слабкими чарівниками, хоча це не так, — він зніяковіло й навіть червоніючи подивився на неї з-під вій. — Але якщо ти вийдеш з-під контролю — ми не зможемо тебе зупинити.

Вираз обличчя Ліари швидко змінювався: від насупленого, зі зведеними до перенісся бровами; до здивованого — з виряченими очима; й назад.

— До того ж вогонь — особлива стихія. Вона загострює всі емоції. Особливо сильні. — Обережно додала Мейсі.

— Що означає, вийти з-під контролю?

— Захотіти створити небезпечну магію. — Продовжила пояснювати Мейсі, міцно хапаючи Ліару за руку. — Наша магія — ментальна. Достатньо спрямованої думки, щоб запустити енергію. Це потік, яким чарівник повинен навчитися керувати. Тому ми завжди починаємо з історії — її творили емоції. А думки запускають емоції.

— Ви хочете заборонити мені переживати? — Зі здивуванням запитала Ліара.