Глава 35

Георгин просвердлив його холодним і гордовитим поглядом:

— Каже той, хто ледь не вбив найкращу подругу й майже посварився з найкращим другом. Тобі це взагалі заборонено.

— Каже той, — перекривляв його Дерек, — хто минулого разу напився так, що бігав по мінус першому в мереживних кальсонах! — Він широко розплющив очі й відверто насміхався.

Обличчя Георгіна почервоніло:

— Це була зима! Звичайно, мені доводилося одягатися тепліше!

Але аргументи вже не допомагали. Мейсі й Ліара, зіткнувшись лобами, хихикали до сліз. Атмосфера поступово пом'якшилася. І навіть Георгин не надто бурчав через публічне приниження.

— Просто скажи дякую, що ніхто не записав це на кристал пам'яті. — Піджартовував над ним Еліас, ополоником переливаючи найпростіше зілля у вузьку прозору пляшечку з корковою кришкою. — Ліаро, це твоє. — Він повернувся, елегантно махнувши рукавами.

У класичних білих штанах із широким поясом і сорочці, заправленій всередину, принц дійсно виглядав по-королівськи витончено. Вона могла б зрозуміти, чому кожна в нього вподобала. Але сама не могла.

— Дякую. — Ліара забрала свою пляшечку із зіллям. — Професор Пінгль зрозуміє, що це робила не я?

— Звичайно. — Із серйозним виразом обличчя відповів Еліас.

Вираз обличчя Ліари одразу став кислим.

— Якщо ти не зможеш йому розповісти нічого про процеси приготування, я передам тобі записку через Дерека. Доведеться вивчити напам'ять.

— Звичайно! — Підбадьорившись, сказала вона й раптом подумала, що один із майстрів Дому металу назвав її хитрюкою, як ядовиця. Вона вирішила запитати, що це.

— Земляна отруйна змія із золотавою лускою. Досить поширений вид, любить жити в рослинах і полювати на рухливу здобич. Шкіра такої змії — чудовий інгредієнт для деяких зіль. — Із нудним виразом обличчя закінчив він і, не збираючись продовжувати розмову, повернувся до Ліари спиною, знову звернувши свій погляд на три зілля, що залишилися.

Найскладнішим було те, що він готував для Дерека. Це було зілля четвертого рівня, але якщо щось переплутати, могла вийти отрута сьомого рівня. Небезпечна комбінація інгредієнтів могла призвести до того, що людину, яка приймала це всередину, швидко розбивав параліч.

І вони збиралися протестувати це зілля просто зараз.

Для цілительського крила Еліас приготував безліч зілля й мазей. У перші рази, коли робив це під наглядом лікаря академії, хвилювався менше, ніж зараз, бувши вже досвідченим зіллярем і ботаніком, якому навіть довіряли ключі від теплиць.

— Коли буде готово? — Запитала Мейсі, вдосталь награвшись з кучерями Ліари: заплітаючи й розплітаючи їй косиці, накручуючи локони на пальці й роблячи щось на кшталт хвостиків, які трималися магією повітря — без бантиків та шпильок.

Від дотиків пальців і магії Мейсі Ліара майже заснула, вперше відчувши себе в безпеці поряд із кимось.

— Вже майже. — Еліас клацнув пальцями й вимкнув газ на конфорці, де стояв казанок Дерека. — Ще кілька хвилин під кришкою й рушником. Кільком інгредієнтам потрібно постояти в жару без кипіння.

— Мій пан так добре розуміється! — З захопленням скрикнув Георгин, роблячи принцу комплімент.

— Так, найкращий із найкращих. — Піддав Дерек, який майже повернувся до свого природного кольору обличчя.

— Це ми зараз перевіримо на Ліарі... — Буркнув Еліас, вибираючи чергову пляшечку для зілля. Цього разу, замість прозорої пляшечки, він узяв чорну.

Усі із завмиранням серця дивилися, як він повільно переливає в'язку тягучу рідину огидно-зеленого болотного кольору, в якій плавали якісь липкі шматочки.

Усіх знудило. Ліара навіть відсунулася від столу, прикриваючи рота рукою. Вона з труднощами уявляла, як це випити.

— Якщо виживеш, — Еліас почав здалеку, повільно підходячи до столу, міцно стискаючи в руці зілля, — то стань моєю парою на бал. — Попросив він, ігноруючи запеклі погляди, що схрестилися на ньому.

— З якого дива мені?

— Ти підеш зі мною. Мейсі з Дереком. Георгин може прийти хоч з усіма русалками й сиренами з мінус четвертого, а вже на балу розберемося... — Його бравада ставала все тихішою. — Хто з ким збирається потанцювати...

— А якщо не виживу? — Насторожилася Ліара. — Хтось покладе мені в могилу кристал пам'яті з моментом ув'язнення принца ельфів у в'язницю? — Вона примружила очі.

— Я. — Тоном, у якому просочувався убивчий холод, пообіцяв Георгин.