Глава 34

Ліара раптом задихнулася від гніву.

— Цей пес Рангди! — Загарчала вона і мало не скочила на ноги. Але Мейсі схопила її за руку й утримала на місці.

Вона дивилася на неї заплаканими блакитними очима, трохи спухлими, але все одно красивими.

— Куди ти зібралася? — Тремтячим голосом запитала вона.

— Побити бога. — Без спроб приховати неповажний тон, різко відповіла вона.

— Вона хвора? — Повернувши голову до Еліаса, запитав Георгін.

— Не знаю... — Збентежено простягнув він. — Виглядає не надто здоровою.

— Чому ти його так ненавидиш? — Дерек, який переставив казанок Ліари на найдальшу конфорку й тепер з обережністю варив зілля наново, поставив питання, навіть не підіймаючи голови.

— Тому що він притягнув мене сюди! Я взагалі не мала магії, поки він не з'явився переді мною! Знаєте, моє життя не було надто легким. Але тепер усе стало ще складніше.

— Слухай, не знаю, чим ти займалася, але батькам платила за оренду з труднощами. — Дерек хотів пожартувати, але продовжував почуватися винуватим через інцидент із Мейсі, тому говорив тихим і стриманим голосом.

— Ціна оренди тут для мене взагалі непосильна. — Злобно блищачи очима в бік Еліаса й Георгіна, уточнила Ліара.

— Я поділюся з тобою всіма речами, що в мене є. — Присягаючись пообіцяла Мейсі. — Тільки не ходи до майстра. — Жалібно попросила вона. — Ніхто не знає, що саме він може зробити...

— А що? Було помічено, що він щось може зробити? — Все ще киплячи від власного гніву й з отрутою в голосі, уточнила Ліара.

На кухні знову запанувала тиша. Ніхто не знав, бо навіть боявся спробувати.

— Гаразд, — видихнула вона. — Не піду. Але навіть боги мені не указ.

Заява прозвучала надто сильно й зухвало, тому на кухні знову запанувала тиша. Діалог не клеївся. І Дерек зі страждальним виглядом поглядав то на Мейсі, то на Еліаса.

— Відійди. — Принц знову зіскочив зі стільця й, засукавши рукави своєї сорочки, стегном відсунув Дерека від плити. — Ти сьогодні нервуєш. Приготування зілля вимагає спокою.

— Наче ти спокійний... — Пробурмотів Дерек.

— У будь-якому разі, я в стані тримати ополоник.

— Припиніть! — Крикнула Мейсі. Вона вже давно сиділа за столом поруч із Ліарою й прийшла до тями. Тому ясно бачила чергову назріваючу сварку.

— Ні, нехай мій пан скаже. — Вліз Георгин, але дві дівчини кинули на нього палюючі погляди, і він ковтнув. Кадик перекотився під шкірою. І йому довелося закрити рота.

Тим часом у робочому кабінеті директорки теж була напружена атмосфера.

— Хіба я не добре піддзьобив дітлахів? — Ліам стояв за спиною директорки й, акуратно переклавши довге чорне волосся на її плече, дістався до тонкої блискавки на сукні.

— Не роби так більше. — Вона говорила з ним холодно й зовсім не ввічливо. — Студенти повинні бути зосереджені на навчанні, а не особистому житті.

— Вони ж не Боги, — він потягнув за блискавку, оголюючи крихітну ділянку її сніжно-білої шкіри, торкаючись її своїми м'якими й пекучими, гарячими губами. — Їхній вік занадто короткий, щоб думати тільки про щось одне. Нехай метушаться. Ті, хто будуть спритними, — отримають усе. Інші помруть у розчаруванні.

— Ти це підказав їй? — Стрибнувши плечем і вирвавшись з обіймів, різко запитала директорка, повертаючись обличчям до Ліама.

— Анітрохи. — Він склав руки на грудях і вперто подивився. — Це була її особиста нав'язлива ідея.

На кухні кипіла робота. Усі, крім Еліаса, були добровільно-примусово посаджені на стільці, поки він готував чотири зілля одночасно. Його бліде обличчя стало рожевим, і навіть крапля поту іноді скочувалася по скроні.

— Не перестарайся там... — Із хвилюванням говорив Дерек, міцно стискаючи руку Мейсі, продовжуючи просити вибачення.

— Сподіваюся, ти не сумніваєшся в тому, що я можу зварити зілля першого рівня! — Обурився Еліас.

— Ти вариш декілька одночасно, — слабко заперечив йому Дерек.

— Відпусти мою руку. — Потребувала Мейсі. Від переживань Дерек стиснув її пальці так сильно, що вони заніміли.

— Який жахливий вечір! — Він прибрав свою руку від руки Мейсі й схопився за голову. — Хочу напитися, хто-небудь зі мною?