Глава 33

Еліас сів на стілець спиною до найближчого до плити металевого стола. Демонстративно надувся й відвернувся.

— Що з ним не так? — Досить голосно, щоб він почув, запитала Ліара.

— Скоро осінній бал. — Прошепотіла Мейсі. — Він не хоче отримувати сотні запрошень від дівчат на танці.

— Чому? — Щиро здивувалася вона й, нарешті, скерувавши увагу на казанок, — успішно налила воду всередину.

Дерек зітхнув і став возитися з її травами, зовсім забувши, що вони всі під пильним поглядом цікавих викладачів, які відірвались від своєї вечері заради видовища — метушні студентів із зіллям.

— Всі вони хочуть, щоб я запропонував їм одразу після танців руку, серце й корону. — Обурено відповів Еліас, так і не повернувши голови.

Ліара усміхнулася й подала Дереку наступний інгредієнт для свого зілля. Його поведінка нагадувала Мейсі, коли та злилася чи ображалася. Незважаючи на те що вони, безперечно, росли не разом, — було щось, що передавалося генетично.

Еліас поправив мереживні манжети своєї білосніжної сорочки:

— Це нестерпно! Це навіть не танці при королівському дворі! До того ж я ще надто молодий, щоб взагалі думати про одруження... — Із нещасним виглядом закінчив він, так і не повернувши до трійці голови.

— До того ж не всі розуміють, з чим зіткнуться, якщо в пана посилиться дар життя й розкриється на всю потужність. — Піддав Георгин.

Ліара раптом згадала, що Томас і Крістіан говорили з нею про дар життя й смерті. Якщо дар смерті — це некромантія, то дар життя?.. Про це вона й запитала:

— Ти зможеш народжувати, якщо дар розкриється на всю силу?

— Ні! — Одночасно пролунало три налякані голоси: Еліаса, Дерека й Георгина.

— Навіть не кажи такого! — «Дворецький» усе ніяк не міг заспокоїтися. Він нервозно перебирав пальцями золоті ґудзик на своєму жилеті.

— У мене розкрився дар смерті. — Буденним тоном, подаючи третій інгредієнт зілля Дереку, заявила Ліара.

На кухні запанувала тиша.

— Ти когось вбила? — Першим отямився Георгин.

— Що?! Ні! — Вона скривилася й із відразою подивилася на ельфа. — Звісно, ні.

— Вбивство — це найвищий поверх дару смерті. — Еліас подивився на неї сумно. — Це дуже небезпечний дар, Ліаро. Але тільки тобі вирішувати, що з ним робити.

— Тоді що таке «дар життя»? — Досі мовчазна Мейсі запитала в Еліаса.

— На нижніх поверхах, не надто високого магічного потенціалу, він може означати народження близнюків чи трійнят у парі. — Замислено відповів Дерек замість принца.

Еліас згідливо кивнув:

— На високих поверхах — це оживлення. Я зміг би оживити мертвого. Правда, ніхто не знає, що буде з психікою такої людини. Після смерті... мало хто повертається при здоровому розумі.

— Ви інь і ян. — Раптом почувся голос із-за викладацького столу.

Усі п'ятеро студентів обернулися й втупилися на красивого чоловіка з білим волоссям, який уже сидів над порожньою тарілкою й, підперши рукою щоку, уважно дивився на учнів.

— Студент Еліас — чисте світло. Студентка Ліара — чиста темрява. Ви були б ідеальною парою. — Він усміхнувся, клацнув пальцями й розчинився в повітрі разом із директоркою, яка так і не обернулася, щоб глянути на студентів.

— Що ж, — швидко заметушився професор Пінгль і, підхопивши під руку викладачку ботаніки, поспішно попрощався й покинув кухню, попередньо побажавши успіху в приготуванні зілля.

Ліара перевела погляд на Еліаса. Він дивився на неї своїми водянистими оленячими очима й виглядав дурнувато.

— Ти мені не подобаєшся! — Одночасно вигукнули вони.

На кухні знову повисла дзвінка тиша, що перебивалася тихим бульканням казанка Ліари.

Дерек узяв ополоник. Його пальці тремтіли, і він випадково впустив його. Гуркіт посуду, що падав та з якого плюхнувся окріп, змінився криком Мейсі, яка не встигла відскочити.

Троє хлопців і Ліара кинулися до неї, щоб допомогти. Еліас швидко водив руками над її шкірою, позбавляючи від болю й опіків. Але через переляк вона все ще схлипувала.

— Прости мене, прости, — благав її блідий Дерек.

Він завжди був трохи смаглявим — родова печать. У його родині всі були ковалями й працювали з живим вогнем, тому мали легкий золотистий відтінок шкіри, який яскраво відрізняв його від білошкірих ельфів і зеленуватої Ліари. Але зараз він виглядав гірше за всіх, наче вибілений отруйним вапном.

— Я не серджуся, я не серджуся, — голосила Мейсі, але не могла перестати ридати.

Ліара сиділа на колінах біля неї й обіймала за плечі, розважливо гладячи пальцями.

Коли Мейсі затихла й оперлася на Ліару, у приміщенні почалося швидке прибирання. А потім у повітрі повисло нове питання:

— Хто взагалі той викладач, який нас мало не одружив? — Незадоволено запитала Ліара, скрегочучи зубами.

— Це не людина. — Георгин зробив величезні очі й подивився на неї як на доньку троля. — Це — Білий Бог, він же святий Ліам!