Глава 32

Це було просторе й гарне приміщення. Підлога, вимощена великими білими мармуровими плитами, переміщувалася з плиточками меншого розміру, які були чорного кольору. Поверхні для готування теж були чорними з вкрапленнями світлих і навіть молочних тонів, на кшталт похмурої шафи з несподіваними бежевими ручками.

Кухня була настільки великою, що вміщала в себе три довгих сріблястих металевих столи, за якими стояв ряд стільців.

Ліара увійшла першою й одразу завмерла. Мейсі, що йшла слідом, не встигла загальмувати й наштовхнулася на неї, а щоб не впасти, вчепилася за плечі.

— Що там? — Зазираючи на кухню, прошепотіла вона Ліарі на вухо.

— Дівчата, чого ви стали? — Роздратовано запитав Дерек і протиснувся в проході, щоб переступити поріг першим.

— Добрий вечір, студенте Дереку, — почувся мелодійний голос директорки.

Вона сиділа за столом у довгій мереживній сукні, у руках тримала чашку неправильної форми зі справжніх чорних моріонів, які сліпуче блищали у білому жорсткому світлі ліхтарів, що плавали у повітрі.

Навпроти неї сидів чоловік з білими хвилястим волоссям до плечей і їв з великої тарілки. Поряд із ним сиділа професорка Пінгль. А поруч із директоркою — пухнаста тітка з м'яким і спітнілим обличчям, схожа на кухарку.

— Заходьте, студенти. Займайтеся приготуванням зілля, — люб'язно запропонувала директорка. — Тут якраз викладачка ботаніки, вона одразу відчує, якщо ви припуститеся помилки, — вона говорила спокійно, але деякі кокетливі нотки так і прослизали в її голосі.

Ліара нарешті усвідомила, що неохайна тітка — це і є викладачка флори й ботаніки, і буклет із теплиці склала саме вона. Їй стало трохи соромно, але зовсім ненадовго. Зрадівши, що ніхто не може прочитати її думки, — вона одразу забула про це й перша пішла до плити.

За нею підтюпцем кинувся Дерек, а тільки слідом за ним, задкуючи, все ще ввічливо й сором'язливо посміхаючись викладачам, йшла Мейсі.

— Ти так впадеш, — Дерек узяв її за лікоть і потягнув ближче до плити.

Ліара насупилася. Ці хлопці, її сусіди, були надто турботливі один до одного й оточуючих. У яких вони стосунках... зі світом?

Дерек клацанням пальців розвів вогонь на всіх чотирьох конфорках.

— Ліаро, що там тобі потрібно першим покласти в казанок?

У кімнаті вони розглянули, наскільки складним і багатокомпонентним є завдання кожного, і вибудували черговість: від найпростішого до найскладнішого.

— Ось цю траву, — уважно дивилася вона на буклет викладачки ботаніки й пучки рослин, які принесла із собою.

— Воду, воду, — на вухо їй зашипів Дерек.

— А точно... — Розсіяно сказала вона, — хай буде вода.

Струмінь вирвався із пальців та плюхнувся на підлогу, забризкуючи їхнє академічне взуття.

— В казанок! — Загарчав Дерек, уже розмахуючись рукою, щоб прибрати безлад із калюж.

— Не тисни на неї! — Обурилася Мейсі гучним голосом, обернулася й знову незграбно кивнула викладачам, які не зводили очей із їхньої метушні. — Не тисни, — пошепки попросила вона Дерека.

— З Еліаса буде вчитель кращий... — Зітхнув він.

Двері на кухню знову відчинилися, і всередину не увійшов, а вплив тонкий солодкий аромат, слідом за яким з'явився принц Еліас у супроводі Георгина. Останній ніс два казанки й сумку з інгредієнтами.

— Добрий вечір. — Хлопці ввічливо привіталися з викладачами й, обернувшись, виявили трійцю з мінус шостого, яка вже окупувала плиту.

— Чому, коли мені потрібно працювати, я завжди бачу ваші обличчя? — Незадоволено запитав принц, безперечно перебуваючи в стані роздратування.

Дерек набрав у груди повітря, але його різко перебили, не давши сказати й слова:

— Тому що ти мрієш, щоб ми переїхали на мінус перший! — Огризнулась Ліара.