Глава 30

З дому Томаса Ліара поверталася окриленою. Їй дали щільний клуночок з їжею, який вона збиралася покласти у свій портативний кишеньковий простір, та казанок, щоб варити там зілля.

Вона швидко йшла вулицями, мало не зриваючись на біг. Але не тому, що поспішала втекти. Її підштовхував захват, який лише пришвидшував ноги.

Вона навіть не помітила, що капюшон плаща зіслизнув з голови, що вітер бив у обличчя, а волосся розвівалося, наче осіннє листя, що кружляє в повітрі.

Так легко й радісно їй не було давно. А може, й ніколи.

Вона повернулася до академії й спустилася на шостий поверх. Після такого ситного й смачного обіду думати про вечерю вона не збиралася. Натомість вирішила повозитися з домашнім завданням.

Окрім клуночка й казанка, вона ще встигла поцікавитися у мами Томаса про рослини, які їй наказав зібрати професор Пінгль. І в мами знайшлося все.

Не надто сподіваючись, що в неї вийде з першого разу, Ліара сіла на підлогу на чорній половині кімнати. Якщо щось піде не так, то принаймні — кіптюги тут не буде видно.

Посміхаючись власній кмітливості, вона розклала інгредієнти й поставила казанок.

Варити такі речі їй пропонували на кухні, але ніхто не обмежував від підготовчих робіт у будь-якому іншому зручному місці.

Але зосередитися на роботі вона ніяк не могла. Спочатку підлога здалася їй холодною, і вона безсовісно стягнула з ліжка Дерека ковдру й розстелила замість пледа на підлозі. Вона ж була чорною, отже, не надто забрудниться.

Потім вона почала згадувати, як провела час із родиною Томаса, й, прикусивши губу, довго сиділа, дивлячись у стіну. Потім струснулася й знову спробувала прочитати рецепт, який їй розповів професор Пінгль, але, дивлячись на трави, — вона не впізнала жодної. І встала, щоб струснути вуличну накидку в пошуках записів.

Поки вона шукала, двері відчинилися, і в кімнату ввалилися веселі Мейсі й Дерек. Їхні щоки були червоними, а усмішки не сходили з облич. За вечерею вони випили занадто багато виноградного соку.

— А ти чого така сумна? — Першим помітив Дерек.

Чесно кажучи, Ліару хвилювало те, що вона розкидала його речі по підлозі й господарювала на його половині. Не хотіла, щоб він це бачив, але сховати це вже не встигала, тому просто зіпсувалася.

— Не вдалося влаштуватися на підробіток? — Із хвилюванням запитала Мейсі, підбігаючи ближче і хапаючи її за руку.

— Вдалося. — Витиснула Ліара, намагаючись не обертатися, щоб не подивитися на хаос за своєю спиною. — У домі у старости. Він теж тримає Дім металу, а його дружина працює на кухні. Милі люди.

— Це ж добре, — підбадьорив її Дерек. — Ми допоможемо з навчанням, якщо буде потрібно. Я підробляю у батьків, коли приїжджаю на канікули, а Мейсі просто не створена для важкої праці. Тому окрім уроків ми зараз не дуже зайняті.

— Наче уроки — це так просто. — Буркнула Ліара. — Я не можу вивчити п'ять видів рослин, хоча в мене вже було два заняття з ботаніки. Може, це просто не моє? — Зітхнула вона.

Дерек заглянув за спину Ліари й помітив, що на його половині розкидані навчальні матеріали — трави й книги, буклет викладачки флори й порожній казанок.

— Ти вирішила, що біля мого ліжка енергія вітру працює краще? — Саркастично запитав він.