Глава 22

Суха трава, на якій випадково опинявся уламок скла, ставала небезпечним предметом. Достатньо променя сонця, щоб спалахнув цілий ліс.

Ліара смикнулася від дотику Мейсі. Вона різко схопилася зі столу, і всі русалки й сирени втупилися на неї, раптом замовкнувши.

— Вона дивна, не звертайте уваги, — спробувала пожартувати Мейсі, роблячи круглі очі в бік Ліари.

Друга половина уроку з професором Пінглем була набагато цікавішою. Вони проводили досліди, розглядаючи взаємозв'язки стихій.

Дерево породжувало вогонь. Вогонь, своєю чергою, породжував землю. А земля — метал. З металу утворювалася вода. А та завжди поверталася до дерева.

— Дари зазвичай даються через один. Якщо ви представник землі, то наступним буде метал, а за ним вода. Тому моя основна стихія — вода. — Пояснив професор Пінгль. — Але це працює для тих, хто отримав свій дар методом удосконалення — культивування свого розуму, тіла й духу.

— Принц Еліас? — Ліара запитала й тут же виправилася, — студент Еліас має родові дари землі й води?

— Його родові дари: повітря й вода. Земля досить незвична для ельфів. Але деякі ельфи мали змішану кров із друїдами. У тих дар дерева. Тому ніхто особливо не стривожений.

Здивована, натхненна й знову зовсім розгублена — Ліара за вечерею клювала носом у тарілку, а не їла. І, звісно, Мейсі не могла цього не помітити:

— Мені погодувати тебе з ложечки?

Тепер настала черга Ліари зробити круглі очі:

— Тут таке прийнято?

— Тут прийнято й не таке. — Мейсі розсміялася, але не стала пропонувати Ліарі їжу зі своєї тарілки.

Вони втупилися у свої тарілки. Ліара навіть наколола якийсь жовтий соковитий шматочок фрукта на виделку, але так і не донесла до рота. Зупинилася й повернулася до Мейсі:

— Для магії відповідності потрібно відчути себе донькою троля?

— Що?! — Мейсі закашлялася. — Що ти маєш на увазі?

— Професор, який читає мій скорочений курс, сказав, що потрібно відчути, як внутрішній потенціал дорівнює поточним знанням. Замість того храму, — вона зашепотіла, значно знизивши тон, — у мене вийшло створити шкатулку, яка вміщається на долоні. Але я відчула себе донькою троля.

— Можливо... методи прискореного навчання дещо радикальні... — Мейсі здивовано плескала очима. — Це дивно. Нам пояснювали, що потрібно зрозуміти, що твої можливості не дорівнюють твоїй силі. І потрібно приборкати свої бажання поспішати, інакше це може нашкодити.

— Мені пояснили приблизно так само. — Швидко закінчила тему Ліара, поклавши собі в рот той довгоочікуваний шматочок фрукта.

Вночі вона ворочалася в ліжку. Боліла рука. Від плеча до кінчиків пальців — усе нагадувало їй про ті тренування, які вони почали проводити з професором Пінглем.

— Для початку потрібно приборкати власну стихію. А вже потім розвивати інші. — Наполягав він. — Підніміть руку. Відчуйте, як через неї проходить потік повітря. Менше! Не такої сили! Згадуйте, що ви зараз не старше учня семи років!

Уривки команд професора змішувалися зі спогадами про золотий паросток дерева, який вона бачила в теплиці, де возився Еліас.

У голові не було спокою. А в кімнаті поступово холодало.

Не прокидаючись, чхнув Дерек.

Ліара тут же стиснула руку в кулак і почула тихий хрускіт. Вона сіла на ліжку й повільно розтиснула долоню. На ній лежали рештки висохлого листа з якогось дерева, пофарбованого в осінні кольори.

Вона тут же обтрусила руки, скидаючи решту пилу від розсипаного листа на підлогу, і сховалася під ковдрою. Закуталася, лише перенісся стирчало, сама — ледь була помітна. Очі заплющила. Але не спала.

Думки гарячково металися в її голові.

Невже вона... могла мати ще один дар? Забирати життя?

У голові постійно крутилися образи кривавих ритуалів магів, які поклонялися богині Рангді. Хоч Ліара ніколи їх не бачила, але образи були страшні й гнітючі: палаючі чорні свічки, багрова липка кров, що ллється рікою, бруднить символи білого Бога, перетворюючи їх на демонічні пентаграми.

— Ліаро!

— Ааа!

Вона прокинулася від власного крику. Він був навіть гучніший, ніж голоси Мейсі й Дерека, які намагалися її розбудити.

Ліара різко сіла в ліжку. Вона важко дихала й переводила сонний й шалений погляд із сусідки на сусіда й назад.

— І часто таке в тебе? — Відскочивши й схрестивши руки на грудях, запитав Дерек.

— Перший раз. — Вона заправила руки у волосся, відкидаючи їх назад. — Клянуся. Це вперше.

Мейсі поклала руку на коліно Ліари й жалібно звела брови хаткою, висловлюючи мовчазну підтримку. Дерек із недовірою стиснув губи, але більше нічого про це не говорив:

— Зачекаємо до завтрашньої ночі. Якщо повториться — я поговорю з Еліасом, щоб тобі дали якийсь заспокійливий із цілительського крила.

Ліара з подякою кивнула. У неї в голові крутилося кілька запитань, але наважилася вона задати лише одне:

— Чи можна знайти в бібліотеці ритуали крові?