Глава 21

Глибоко замислившись, Ліара зовсім забула про обід. Але вона ще не встигла звикнути до повноцінного харчування. Тож не засмутилася, знову відчувши палючий голод у киплячому від невдоволення шлунку.

— ...Молоді люди в наш час зовсім безвідповідальні. — Розвів руками професор Пінгль.

На початку другого заняття він коротко окреслив план дій: спочатку вступний урок історії, щоб Ліарі легше було зрозуміти, як працює магія відповідності.

Але він занадто нудно почав говорити про сотворення світу. І, не почувши нічого цікавого й корисного для себе, Ліара почала відверто позіхати. Вона покладалася на слова Еліаса про те, що в професора поганий зір.

— Студент Еліас забув згадати, що в мене феноменальний слух?

Ліара подавилася власним позіхом і слиною. І тут же закашлялася. Її обличчя почервоніло від сорому й задухи.

Професор з ображеним виразом обличчя кілька разів клацнув пальцями.
Уся зайва рідина випарувалася з її горла — дихальні шляхи прочистилися. Наче нічого й не було. Про інцидент нагадував лише буряковий відтінок щік Ліари.

— Моя домінуюча стихія — вода.

— Чому не земля? — Тихо запитала вона, опускаючи голову й дозволяючи волоссю закрити її присоромлений вираз обличчя.

— Хто його знає. — Професор Пінгль знизав плечима. — Було б дуже логічно, правда?

— Угу... — Слабко видавила вона.

— Але якби ви уважніше слухали мене попередні пів години, то не ставили б деякі питання, а вже починали ставати смиренною студенткою, яка приймає положення речей.

Ліара зігнулася, все ще не наважуючись глянути йому в очі.

— Отже, спочатку був лише хаос. Який породив темряву. Частинки енергії стикалися, відштовхувалися. Притягувалися й відкидали одна одну. Доки порожнеча не стала чорною. Першим було слово? Ні. — Він махнув рукою, і перед Ліарою розкинулася сцена.

Повітря задрижало, стало щільним, але не густим. І все потемнішало. Клубочився лише дим. Структура дуже нагадувала те, як Ліара уявляла собі липику драконовидну. Щось... неприємне.

— Але темрява не могла виносити своєї самотності. І створила господиню. Велика богиня Рангда — вона чисте породження логіки, раціоналізму, холоду й отрути. Справжній інь. Вітер, мороз, ніч. Її гнів ніколи не несамовитий. Ні. Вона знищує помстою, вкритою кіркою льоду. Але навіть у неї був напад люті. Коли частинки великого хаосу знову почали стикатися одна з одною, став з'являтися світло. Він різав по її очах, завдаючи нестерпного болю. Тоді вона наступила на деякі з них. І, шаленіючи, почала танцювати, доки не побачила білого Бога. З ним ви познайомитеся особисто.

— З Богом?! — Ліара перестала слухати. Вона вже чула це від професора Пінгля, але не могла повірити своїм вухам. — З Богом Ліамом?

— Так. — Він прокашлявся в кулак. — А що, ви думаєте, стільки прекрасних храмів побудовано на честь того, кого не існує?

— Тоді чому ніхто не поклоняється богині Рангді? Її не існує?

— Чому не існує? Просто її інська природа вважається силою зла — вона ховається й створює всяких тролів. У неї є вузьке коло шанувальників, які творять магію на крові. Це заборонені ритуали. Я вам кажу в чисто ознайомлювальних цілях. — Тут же суворо попередив він.

Ліара кивнула.

Тепер вона намагалася не позіхати, але слухати уважно не вийшло. Інтерес до професора зник, і їй не терпілося зустрітися з Богом Ліамом. Щось усередині неї дзижчало, підказуючи, що ця зустріч буде скоро, але не надто. Достатньо, щоб вона знемоглася в очікуванні.

— Отже, білий Бог роздає дари відповідно до стихій: вода, вогонь, дерево, земля, метал. І повітря. Як головна енергія життя й творення. Ми з вами тепер підходимо до самих основ творення магії. Слід бути дуже уважною.

Ліара підняла руку:

— Мій дар найрідкісніший?

— Ні. Дуже поширений. Найрідкісніший — це метал.

Вона надула губи й підперла підборіддя рукою.

Її не засмутило виявитися не особливою — вона нею ніколи не була й не прагнула. Але все ж таки приємно знати, що ти хоч чимось виділяєшся.

Поки професор не почув, вона тихенько хихикнула. Де в чому вона все ж таки виділилася — сказала русалці, що лавандове мило її єдиний парфум.