Глава 20

Обережно скосив очі в бік Ліари, Еліас запитав:

— Який у тебе рівень сили?

— Жовта картка. — Вона справді з труднощами могла згадати конкретну цифру.

— Значить, до восьмого. — Задумливо постукуючи себе пальцем по щоці, промовив він. — З таким рівнем сили не варто жити на мінус шостому. Це небезпечно для магів із низьким рівнем сили. Особливо зараз, коли ти не можеш це добре контролювати.

— Пропонуєш переїхати до тебе? — Криво усміхнувшись, хмикнула Ліара.

— Не до мене, а на мінус перший чи хоча б на мінус другий. У мене восьмий рівень сили — червона картка. Це означає, що я зможу тебе стримати, якщо ти почнеш поводитися ось так... як із моїм лусоїдом. — Зі змішаним почуттям жалю й захвату він глянув на свою рослину.

— Скільки коштує проживання на мінус першому?

Еліас знизав плечима:

— Платять батьки, це потрібно дізнатися в господині дому.

Ліара цокнула язиком, але промовчала. Справді, принц і сам теплична рослина.

— Не хочеш дізнатися, як вона у нас з'явилася?

— Хто? — Задумавшись про гроші, Ліара зовсім забула про те, що професор Пінгль обіцяв, що принц поділиться історією липики драконовидної.

— Столиця Імперії розташована трохи вище центру країни, ближче до півночі. Тут уже досить холодно, щоб південним рослинам було важко вижити. Якийсь заїжджий торговець привіз із півдня рослини. Це був мій другий курс, здається, — він задумливо почесав перенісся. — Я купив щось чорне й непомітне з одним оком дракона. Була зима, і не подумавши, що рослина може замерзнути, вийшов на вулицю. А вона як закричить!

Ліара засміялася.

Холод змусив липику культивуватися до розумної рослини. Еліас прийшов до школи й одразу звернувся до директорки. Та вимагала викинути горщик і знищити дрібну сутність, яка є породженням темних сил. Але липика знову закричала, заплакала й стала рости.

— Довелося одразу створити для неї кімнату. Вона обліпила усі стіни й всю стелю. Нам довелося просто змиритися.

— То це твоя вина, що проживання стало платним? — Скрипнувши зубами, уточнила Ліара.

Еліас закотив очі:

— Чому ти весь час думаєш лише про гроші? Проживання й тоді не було безкоштовним! Але... ціна дійсно сильно зросла... — Неохоче визнав він. 

— Тому що хочу переїхати на мінус перший.

Еліас відмовчався, а потім жестом покликав її за собою, показуючи рослини в теплиці й саду.

На вулиці стежки, викладені гравієм, скрипіли під підошвою взуття. Вітер розвивав волосся Ліари, жартівливо закидаючи кучеряві пасма їй прямо на обличчя.

Замість зібраності й уважності вона скажено поправляла локони, які старанно лізли в очі, і зовсім не могла зосередитися на тому, що розповідав принц.

Він щось базікав про лікарські, отруйні й культивовані рослини, але Ліара його не слухала. Їй не було це цікаво. Усі її думки займала можливість потрапити на нову аудієнцію до господині дому.

— Що потрібно зробити, щоб потрапити до неї знову? — Коли Еліас зупинився біля тендітної жовтої квітки, щоб погладити її пелюстки, він взяв паузу в своїй промові. Ліара тут же підсунулася й поставила своє питання.

— Просто знову увійти через головні двері.

— Тобто вийти з центрального входу академії й одразу ж повернутися?

Він згідно кивнув:

— Все одно час нашого заняття вже підходить до завершення. Я дам тобі домашнє завдання — скласти набір для лікарського чаю. Квітки рвати не потрібно, — тут же попередив він. — Просто напиши. Професор Пінгль перевірить.

Ліара коротко кивнула й, не прощаючись, швидко закрокувала у бік замку.

Коридори були заплутаними, вона ще не навчилася їх розрізняти, тому, постукавши по ключу, розгорнула карту.

Вона поспішала, зосередившись на ритмі власних кроків і дихання, Ліара не помітила, як пройшла шлях: показався спуск гвинтовими сходами вниз — гуртожитки. Далі примітивний шкільний хол. І вихід на вулицю.

Вона штовхнула двері й вийшла на ґанок, вдихаючи прохолодне, навіть холодне повітря. З цього боку академії дув сильний вітер, що пронизував до кісток. Брудне опале листя вже вкрилося тонким, але колючим шаром першої паморозі.

Не ставши затримуватися, Ліара відчинила двері й знову увійшла.

Її поглинула чорнота темної кімнати. І вона навіть заплющила очі, лякаючись різкого контрасту, що тиснув на зір.

— Вітаю господиню дому. — Швидко проговорила Ліара.

Темрява заворушилася, заворушилася по стінах. Як щось туманоподібне, липке, але таке, що клубочилось як вихри, воно хропіло й стогнало. І на стінах відкрились десятки пар жовтих очей із вузькою вертикальною зіницею.

— Тільки вчора приходила... — Позіхнула липика драконовидна. — Чого знову хочеш?

— Дізнатися, як мені переїхати на мінус перший поверх.

— Хі-хі-хі... — Луною віддалося від стін. — Це дорого, особливо для того, хто живе на мінус шостому. Вже втомилася ходити? — Мерзенно зашипіла берегиня.

Примружуючись, Ліара вдивлялася в стіни. Там щось рухалося, і це щось повільно наближалося до неї. Кімната поступово, ледве відчутно, ставала меншою.

— Вже втомилася. — Намагаючись не сперечатися, відповіла вона.

— Тридцять тисяч золотих за семестр — і кімната твоя! — Заспівала липика.

Навіть не встигнувши задуматися, Ліара вигукнула:

— Це грабіж!

Сума була не просто величезна, ні. Це була звіряча сума. Такими грошима справді могли розпоряджатися лише високопоставлені люди, на кшталт королів і генералів.

— Ти ж і сама на руку нечиста. Принесеш гроші — я дам інший ключ. — Прошепотіла господиня дому. І тиск різко впав.

По очах Ліари знову різнуло денне світло. Господиня просто виплюнула її в школу, залишивши в розгніваних почуттях.

— ...Невже за принца "сина троля" платять такі величезні гроші..? — Уражено пробурмотіла Ліара. — Тоді я просто зобов'язана його обікрасти...