Глава 15

Дівчина із засмаглою шкірою, неймовірно синіми очима кольору морської хвилі й блакитним волоссям, що водоспадом спадало на її плечі, провела носом по ямці біля ключиці Ліари, обнюхуючи її наче кішка несвіжу рибку з господарського столу. Вона наморщила носик, відсторонилася й знову вдихала аромат.

— Не користуюся парфумами. — Холодно відповіла Ліара.

— Відсутність парфумів не прикрашає дівчину. — Сирена? Русалка? Ліарі було все одно, ким вона була, але та так гордо підняла носика й із певною зневагою відійшла далі.

У тарілках було повно їжі: жовта, зелена, помаранчева... Усе буяння фарб фруктів і овочів, та якихось дивних екзотичних страв.

Очима Ліарі хотілося спробувати всього. Але через густу хмару парфумів, що повисла над столом, вона не відчувала ароматів їжі. І врешті-решт просто покопирсала виделкою.

А Мейсі почувалася чудово. Вона цвірінькала з дівчатами, як із подружками, встигала поїсти й навіть цокнутись келихом із червоним соком.

Ліара подумала, що заздрить. Але потім просто втупилася у свою порцію їжі й перестала про це думати. Вони не подруги, щоб ображатися чи ревнувати.

До того ж Ліарі не надто сильно хотілося зближуватися з людьми в академії Арквелл. Це могло означати, що в її міцній броні, яку вона вибудувала, щоб захистити себе, з'являться  діри. Та їх називатимуть «близькі люди». Кому потрібні близькі люди, коли заради них зраджуєш себе?

Заглибившись у себе, вона й не помітила, як хтось підійшов і тихенько покашляв біля їхнього столу. Коли всі затихли, Ліара різко підвела очі й втупилася на хлопця.

Він був схожий на найкращого в залі. І був схожий на Мейсі. Ті ж світле волосся й очі, й загострені вуха. Але блиск аури навколо нього не був настільки чудовим.

— Георгине! — Найвища й міцна русалка з жовтим довгим волоссям, що торкалося підлоги, й смаглявою шкірою тут же вискочила на ноги. Ще кілька хвилин тому вона нестримно реготала грудним сміхом із ротом, набитим тушкованим курячим м'ясом, плюючи в усі боки й навіть не намагаючись поводитися елегантно.

— Принц Еліас запрошує пройти до його покоїв на вечірній чай. — Ковзнувши байдужим поглядом, сказав Георгин.

Русалки й сирени заверещали, почали стукати столовими приладами й мало не вскакували зі своїх місць.

Але Георгин підняв руку й сухо додав, коли дівчата затихли й знову скреслили погляди на ньому:

— Лише мешканок шостої другої кімнати.

— Тільки не це!

Ліара вперше з моменту приходу Георгина подивилася на Мейсі. Та виглядала змученою. Увесь блиск веселості злітав із неї, наче й не бувало.

— Саме це. — Уперто дивлячись на Мейсі, ствердно кивнув Георгин.

Спуск на мінус перший поверх був набагато приємнішим, ніж на мінус шостий. По-перше, йти було не так далеко. По-друге, мінус перший був по-королівськи блискучим: товсті білі килими з густого ворсу; стіни, прикрашені картинами в золотих рамах; люстри з гірського кришталю.

Ліара лише встигала вертіти головою, поки Мейсі понуро пленталась поруч.

— Що тобі не подобається? — Запитала в неї Ліара, підхопивши під руку, щоб підбадьорити сусідку.

— Це їм не подобається. — Втомлено відповіла Мейсі. — Моє походження.

— Що такого у твоєму походженні? Дерек теж живе на мінус шостому, але сьогодні сів із головним за одним столом.

— Дерек не ельф із кров'ю янгола.