Глава 11

Дерек і Мейсі завмерли. А потім перезирнулись.

— Сніданок, обід і вечеря, але все за розкладом. — Зітхнув Дерек. — На сьогодні залишилася лише вечеря.

— Але в мене дещо є. — Мейсі махнула рукою. Повітря стало щільним, потім задрижало. І розкрилося посередині, наче кишеня. Всередині була ціла комора зі стінами, оббитими червоною блискучою тканиною. — Портативна кишеня. — Весело заявила Мейсі. — Заходь і вибирай, що хочеш поїсти.

Тут було стільки всього! Очі Ліари розбігалися. Вона впізнавала в'ялене м'ясо, сушені фрукти, сушений сир, печиво та цукерки. Але решта була загадкою — якісь дивні напої та ще дивніші закуски.

— Не соромся. Бери, що хочеш. — Підштовхнула її всередину Мейсі.

Поки Ліара перебирала в думці, чи знає вона певний тип закуски, чи ні, Дерек сказав:

— Нас вчили створювати такі кишені на другому курсі. Я не впевнений, що на скороченому тобі дадуть такі знання, сирітко.

Вона взяла мішечок із сушеною вишнею і кілька в'ялених ковбасок. Прихопивши ще пляшечку незрозумілого фіолетового кольору, Ліара вийшла і подякувала Мейсі.

— Хочеш навчити мене? — Вона підняла брови, не очікуючи особливої щедрості від сина коваля.

— Так. — Зухвало відповів він і криво посміхнувся.

Ліара відкусила шматочок ковбаски та з насолодою почала жувати. Від вигляду портативної кишені Мейсі в неї набрався повний рот слини.

— Мою кишеню наповнювала мама. Поповнити запас магією не вдається, але туди можна покласти що завгодно. Навіть щось дуже, — вона довго тягнула останнє слово, показуючи руками величезну, навіть неосяжну кулю. — Велике. Тільки зменшити його потрібно магією.

Ліара зрозуміло кивнула — не зайва штука.

— Яка в тебе стихія? — Запитав Дерек.

— По...вітря. — Вона проковтнула їжу і виправилася. — Повітря.

— Повітря?! Чудово! — Майже почала пританцьовувала Мейсі. — У мене теж! Для магів повітря найлегше відкривати портативні кишені — магія ґрунтується на нашій стихії. — Вона кружляла і плескала в долоні.

Дерек одразу знітив. Помітивши це, Мейсі підійшла ближче до Ліари й прошепотіла на вухо:

— У нього вогонь.

Ліара кинула погляд на стіну, обліплену символами вогню, і рушник із черепом над ліжком Дерека. Вона навіть не сумнівалася, що він маг вогняної стихії.

— Це дружня стихія, але він лише в кінці третього курсу зміг зробити крихітну кишеньку. Добре, що це нам показали як додаткову магію, а то б його давно виключили з академії Арквелла. — Мейсі захихикала.

— Гей! — Він гукнув, а потім обурено стиснув губи. — Тепер я майстерно відкриваю портативні кишені! — Дерек махнув рукою. Повітря спалахнуло, розжарилось. Ліарі в обличчя вдарив сухий вітер із домішкою ароматів попелу й випаленої землі. Простір тріснув і відкрилася аж ніяк не маленька портативна кишеня з жорсткими сірими стінами з сірого цегли. Тут було мало їжі, але повно інших дрібниць, на кшталт закоркованої глиняної пляшки вина, якогось лицарського шолома та меча, та іншої всячини, яка не цікавила Ліару.

— Чому кишені різні? — Зі здивуванням запитала вона.

— Залежить від темпераменту. — Меланхолійно відповіла Мейсі. — Але також можна прикрасити на власний смак.

Ліара кивнула:

— І що потрібно робити? Просто махати рукою?

— Ні!! — Гримнули на неї сусіди по кімнаті. Вона навіть зробила крок назад.

— Спочатку теорія. — Похитав головою Дерек. — Отже, щоб відкрити портативну кишеню, спочатку потрібно відчути простір навколо себе. Заплющ очі. Відчуй, як потік повітря оточує тебе. Відчуй шкірою і кожною клітинкою.

Ліара виконувала команди, слідуючи його спокійному голосу.

— Тепер ти є той самий повітря, що заповнює весь простір.

У кімнаті раптом з'явився сильний порив вітру. Волосся Ліари та Мейсі злетіло і закрутило.

— А потім потрібно відчути, де найтонший шов простору навколо тебе. Це може бути будь-який напрямок...

У голові Ліари раптом сплив образ. Дуже тонкого шва, зробленого в повітрі, наче шовковою ниткою.

— Розірви.

Хрьось!

— Святий Ліаме!! — Ліара здригнулася й розплющила очі, коли Мейсі й Дерек закричали.

Їхня кімната на шостому поверсі зникла. Вони всі стояли у величезному холі білосніжного храму. З кожного боку були мармурові важкі лави для парафіян. Попереду вівтар із помостом. Над головою кришталеві люстри із залізними кріпленнями для розпечених свічок.