Глава 10

Ліара ледве пробурмотіла своє ім'я. Вона все ще не могла отямитися, бачачи перед собою неземну красуню. І глибоко в серці вона підозрювала, що Мейсі живе тут, але її розум відмовлявся в це вірити. Поверх для убогих точно не підходив такому чудовому створінню. Тому вона дурно запитала:

— Ти ж не живеш тут? — Ліара сподівалася почути заперечну відповідь. Почути, що Мейсі зайшла сюди провідати Дерека чи когось іншого, але та засміялася.

— Живу, звісно. Будемо подружками? — Вона обійшла Ліару й, пройшовши до зайнятого ліжка на білій половині, акуратно сіла на край і, постукавши пальцями, покликала Ліару. — З хлопцями важко жити. Манікюр не обговориш!

Так і не ворухнувшись з місця, Ліара склала руку в кулак, ховаючи обломані нігті й брудні пальці.

— Зачіски один одному не зробиш!

Поки Мейсі обурено говорила про хлопців, Ліара відкинула голову назад, намагаючись умовно сховати клубок зі злиплого подібного волосся. Вона взагалі два дні не приймала купальних процедур.

— І одягом не обміняєшся!
Цього разу вона не витримала й пробурмотіла:

— Гадаю, цього й зі мною не вийде.

Мейсі раптом сфокусувала погляд і подивилася на неї усвідомлено:

— Я допоможу. — Рішуче заявила вона твердим голосом. І встала з виглядом «я не приймаю відмов». Кинулася до білого вузенької шафки біля свого ліжка і почала пояснювати, де купіль. Але перш ніж Ліара вийшла, вона нарешті дістала те, що шукала. — Гадаю, тобі підійде. — Вона м'яко усміхнулася, простягаючи щось білосніжне з неймовірно м'якої вовни.

Ліара не була впевнена, чи це подарунок, чи потрібно повернути, але з радістю схопила речі, які їй дали. Вона швидко привела себе до ладу й, коли повернулася в кімнату, завмерла у дверях.

— Ого... — Блискучі оченята-намистинки, схожі на справжні дорогоцінні камені, які щойно виловили з морського дна, сяяли захватом, коли вона дивилася на Ліару. — Залиши собі. — Усміхнулася Мейсі, оголяючи красиві перлово-білі зуби. — Покружись.

Розвівши руки в сторони, Ліара неспішно обернулася по колу. Комплект із м'якого білого светра з коротким рукавом і срібними блискучими ґудзиками та спідниця, що повторювала силует фігури.

— А я й не припускав, що в тебе не чорний дьоготь на голові.

Ліара озирнулась. Позаду стояв Дерек і відпускав уїдливі коментарі, схрестивши руки на грудях. У руці він стискав ключ від шістсот другої кімнати.

— Пройшов випробування? — Зхвильовано запитала Мейсі, схиливши голову й поглядаючи на Дерека.

— Як бачиш, — буркнув він і, обходячи Ліару, протопав до чорної половини кімнати. Навіть не знявши взуття, гепнув на ліжко й втомлено заплющив очі.

— Випробування? — Нерішуче підходячи до ліжка Мейсі, майже пошепки перепитала Ліара й сіла поруч, реагуючи на ввічливість нової знайомої, яка поплескала, запрошуючи її сісти поряд.

— Так, випробування. — Також пошепки відповіла вона. — Час від часу господиня дому влаштовує невеликі випробування з пошуку ключа. Це перевірка, затверджена директрисою, для уточнення, що студент здатний або нездатний опрацювати отримані знання.

— І як часто? І хто взагалі така господиня дому?

Мейсі набрала повітря, але Дерек, настороживши вуха й підслуховуючи їхню розмову з другої половини кімнати, відповів замість неї:

— Не часто. Дізнаєшся завтра на уроці стихії землі.

— Урок? — Ліара незрозуміло подивилася на Мейсі. Так, вона припускала, що доведеться вчитися, але... — Де мені знайти розклад?

— Святий Ліаме! — Раптом підірвалися Дерек і Мейсі. Хлопець навіть прибіг до них третім на ліжко й втупився на Ліару.

— Ти що, тільки сьогодні вступила?!

— Т...так.

— Святий Ліаме! — Знову крикнули вони й почали верещати, перебиваючи один одного.

Ліара лише пробувала встигнути зрозуміти, що вони говорять: їй потрібно до деканату, щоб записатися на скорочений курс. Вони вчаться вже шість років. І дуже погано, що вона прийшла так пізно. Що в неї буде дуже мало часу для засвоєння азів, та й всьому її все одно не навчать. Але без цього — її не допустять до основного потоку.

Слухаючи їхню метушливу промову, Ліара зрозуміла, що починає розслаблятися. Звичайні навчальні будні. Однолітки. Немає потреби виживати. Ніхто не женеться. І вона тепер під сумнівною, але захистом. Їй вдалося помитися й навіть отримати гарний одяг.

Сильне хвилювання почало зменшуватися, і Ліара відчула, що в неї засмоктало під ложечкою.

— А тут буває щось на кшталт обіду?