Розділ 20. Упириха

— З поверненням, сестричко, — Зимний уже чекав на неї в дзеркалі.

— Це ти вмовив короля звільнити мене? — Рогнеда зачинила двері і підійшла до трюмо.

— Аякже. Навіть підливати нічого не довелося, — він дістав з кишені пляшечку, покрутив і заховав назад. — З материних запасів.

— Зілля підкорення?

— Ні, це не те, що вона магу підлила. Пам’ятаєш, я розповідав, що Ремус тоді перетворився наче на механічну ляльку. Він тільки спав, їв і пиячив. Смішно було дивитися, як княгиня намагалася йому щось наказати. Він усе виконував буквально. Це було весело. Шкода, що Сирена так не вважала. Вона, коли зрозуміла, що з мага користі не буде, то просто втопила його в ополонці. Наказала піти на замерзлу річку і стрибнути під лід. Він так і зробив. До речі, записник княгині зараз в Гостени. Ти б його забрала.

— Заберу.

— А якщо не віддасть?

— Віддасть. Краще скажи, на кого я перетворилась? Цей Горицвіт, королівський маг, сказав, що я тепер живий мрець.

— Ага, упириха.

— Хто?

— Ти, коли прокинулась, відразу накинулась на короля. Я думав, йому вже гаплик прийшов. Але ні, ти змогла вчасно спинитися.

— Я не пам’ятала себе, — Рогнеда втомлено опустилася на стілець і обхопила себе руками. — Я отямилась, а в мене в роті смак чужої крові… Огидно.

— Звикай. Тобі тепер, щоб жити, потрібно пити кров інших.

— Жахливо.

— І на сонце краще не виходь — згориш. Я читав про це в одній книзі. Шкода, що потім з тієї кімнати винесли дзеркало.

— Це була книга з нашої бібліотеки? — Рогнеда з надією глянула на нього. Було б добре, дізнатися про нову себе більше.

— Ні, не з замку, — не виправдав її сподівання Зимний. — Я знайшов її у якомусь жебрацькому будинку коло моря. Там крім книг і дзеркала нічого цінного не було.  В дзеркалі весь стелаж відбивався, то ж я читав, що хотів.

— Не знала, що ти можеш так далеко ходити.

— Це ще що! От тепер, коли княгиня померла, я дійсно можу ходити, куди захочу..

— Розкажи мені що сталося, після того, як я поховала Яна?

Зимний коротко переповів.

— То батько дійсно помер. Вона його таки вбила. Спершу Яна, а потім і мого батька. І мене перетворила на монстра.

— Більше вона нікому не нашкодить. Король наказав її на порох розвіяти. До слова, щодо Огнеслава, ти нічого знайомого не помітила?

— Ти про що?

— Він такий самий як ти, як Ян, і навіть як ця відьма, що мене народила.

— Не розумію.

— У нього теж є дар. Ти хіба не бачиш?

— Ти хочеш сказати, що король — маг?

— Та ні! Звісно, що він не маг. Ян називав це майстерністю. Він її добре бачив. Я от не можу зрозуміти, до чого саме у короля талант. На кравецтво чи уміння керувати дзеркалами не схоже, а про інші я не знаю.

— В будь-якому випадку, це не моя справа.

— Можливо.

— Скажи, Праліс ще далеко? Ти ж не станеш далі тримати огорожу.

— Не стану. Та й сил не вистачить, — знизав плечами Зимний. — Праліс уже тут. Завтра, найпізніше за пару днів, він поглине замок.

— Потрібно вивести людей. Вони не повинні перетворитися на монстрів.

 — Завтра про це потурбуєшся. На тобі лиця немає, відпочинь.

— Ти зможеш зробити так, щоб хащі не виросли, доки люди не вийдуть із замку?

— Гаразд, я про це подбаю.

— Дякую. Тоді мені дійсно варто відпочити.

— Спи. Скоро світанок. Я потурбуюсь і про Праліс, і щоб тебе ніхто не турбував, доки сама не прокинешся.

Рогнеда заснула. Вона не бачила, як перед полуднем до неї зайшов Горицвіт і обережно, щоб не розбудити, вивчав її стан за допомогою магічних плетінь.  Маг мовчки хмурився, йому не подобалося те, що він виявив, але він лише розвернувся і вийшов. Весь час, доки Горицвіт чаклував, Зимний тримав меч приставлений до спини його відображення, готовий вбити мага при першій же підозрі.

Прокинулась Рогнеда після заходу сонця.

— Як ти? — брат зустрів її стурбованим питанням.

— Нормально. Дивне відчуття голоду, не таке, як завжди. Наче ниючий зубний біль. В усьому іншому — як жива.

Рогнеда сумно посміхнулася.

— Як жива, це вже точно, — хмикнув Зимний.

— У мене ще буде можливість оплакати свою смерть. Людина я чи живий мрець, але в першу чергу я — княгиня Руж. Я повинна подбати про слуг в замку і фермерів. Їм доведеться перебратися на безпечніші землі.

Спустившись до холу, вона звеліла усім слугам зібратися. Повідомила, що до ранку вони всі мають покинути землі князівства, якщо не хочуть на власні очі побачити, що відбувається, коли приходить Праліс. Звеліла негайно відправити гінців до фермерів, з новиною, що в них є доба, щоб залишити свої будинки. Огнеслав дозволив відправити з цією новиною своїх рицарів, додавши до слів княгині слово короля, щоб люди не сумнівались в серйозності ситуації, і — таємно — наказ рицарям, повертатися до королівського палацу, як тільки вони допоможуть фермерам.

Рогнеда щедро розрахувалася зі слугами, видавши їм наперед річну платню. Тільки Гертруда, одна  з кухарок, та конюх Харитон захотіли лишитися. Рогнеда не заперечувала.

Голод дошкуляв, але від запаху їжі нудило. Рогнеда все ж змусила себе з’їсти кілька ложок каші і за мить вивернула все назад. Легше стало тільки після чашки молока.

— Добре, що всі їдуть, — Рогнеда повернулася до своєї кімнати. — Тепер головне на кухню не заходити. І до конюшні зайвий раз не ходити. Не хочу випадково вбити Гертруду або Харитона. Їм іти нікуди, тож вони вирішили залишитися.

— Тобі потрібно навчитися полювати, — в дзеркалі з’явився Зимний. — Ти мусиш пити кров, щоб жити.

У вікно постукав ворон, обриваючи їхню бесіду і привертаючи до себе увагу.

— Поглянь, хто прилетів, — Рогнеда впізнала давнього знайомого і відчинила вікно.

— Пусти погрітися, а то мороз сьогодні кусається, — птах залетів до кімнати. — Нічого собі. Праліс ще не дійшов до замку, а ти вже переродилась.