Розділ 18. Таємниці князівства Руж

Князя знайшли за кілька хвилин. Почали опитувати слуг. Допит проводили у вітальні. Для короля Огнеслава, придворного мага Горицвіта та його учениці панни Гостени принесли чай і цукати, але гості не поспішали пригощатися.

Покоївка княгині, затинаючись та злякано смикаючись, розповіла, що її світлість багато часу проводила в підвалі, куди нікому не можна було заходити. Але іноді княгиня спускалася туди разом із  кравцем. Позвати кравця? Так його з учора ніхто не бачив. Зник — і все.

— Що ж, оглянемо підвал, — Огнеслав дав знак Горицвіту і Гостені.

— Ваша величносте, будьте обережні, — старий маг нахмурився. — Ми не знаємо, що ще чекає на нас в цьому замку.

— От якраз і дізнаємося, — король підвівся.

Двері в підвал були замкнені, але ключ, який знайшли на поясі княгині, підійшов. Варто було відчинити двері, як під стелею загорілися магічні світильники.

— А замок вони свічками освітлювали, — зауважила Гостена.

— Ваша величносте, не заходьте! — Горицвіт дав королю знак стояти, а сам у супроводі учениці, підійшов до гробів.

— Кладовище в підвалі замку. Як цікаво, — Огнеслав проігнорував засторогу мага. — Мені варто було прибути раніше.

— Це артефакти, — Гостена з цікавістю розглядала нанесені на труни візерунки.

— Гроби з красунями, дзеркало і трон, — король оглядівся. — Шкода, що ти, Горицвіт, не вмієш допитувати мертвих. Я із задоволенням поспілкувався б із княгинею Руж.

— Ці гроби схожі на артефакти накопичення і передачі сили, — задумливо потер підборіддя маг. — Але мені знадобиться час, щоб розгадати їх дію. Той, хто їх робив, не користувався чарами. Тут навіть руни дивні. Є класичні, але більшість не схожі на ті, що використовують відомі мені школи магії.

— Думаєш, це завдяки цьому кладовищу князь зміг стримати наступ Пралісу? — король сів на трон і закинув ногу на ногу. — Мій зручніший. І з м’якою оббивкою.

— Ваша величносте, прошу вас, не чіпайте незнайомі артефакти, доки я не переконаюсь, що вони безпечні! — маг закотив очі.

— Нічого ж не сталося, — Огнеслав знизав плечами, але все ж встав з трона. — Можна подумати, що всі вони, — король вказав на кришталеві гроби, — коханки князя Руж. Колишні. Точніше, стали колишніми, як тільки княгиня про них дізналася і отаким от чином помстилася.

— Не про те думаєте, ваша величносте, — Горицвіт роздратовано смикнув кутиком рота.

— Княгиня, схоже, бавилася забороненими ритуалами, — Гостена дістала з кишені записник і почала замальовувати символи, нанесені на бортик труни.

Раптом невідома сила вихопила у неї з рук книжечку і олівець.

Обидва мага тут же підняли жезли, готові атакувати невідому загрозу.

Записник ліг на кришталеве віко. Олівець почав писати.

— Ваша величносте, не підходьте!

Огнеслав знову проігнорував засторогу старого мага.

— Княгиня згубила цих дівчат, — він прочитав напис. — Вона обміняла їх життя на силу, щоб стримати Праліс. Ця дівчина в жовтій сукні — князівна Рогнеда. Врятуй її, вона ще жива.

— Ваша величносте, відійдіть, будь ласка, — Гортензій приречено зітхнув: король постійно нехтував правилами безпеки.

— Хто ти? — Огнеслав звично проігнорував чергове застереження мага, і прочитав відповідь: — Дух, якого поневолила княгиня.

— Не можна довіряти тому, кого не знаєш! — Горицвіт спробував забрати записник. Отримав від невидимки у відповідь удар по руці, а на сторінках з’явився напис:

— Не заважай, бо нічого не скажу. Навіть, якщо знаю, — прочитав Огнеслав і розсміявся. — Мені здається, він не шкідливий.

— Вам здається, — магу було не до ввічливості.

— Не хвилюйтеся, мій старий учителю, колись я точно буду вас слухатися. Але не сьогодні.

— Я від вас ці слова вже тридцять років чую.

— Духу, можеш розповісти, для чого тут, у підвалі, ці красуні? — запитав король. Олівець почав писати відповідь.

Історія вийшла цікава.

Княгиня Руж приносила в жертву дівчат — кожного року по одній, і за рахунок їхньої життєвої сили утримувала Праліс за річкою. Тепер, коли княгиня загинула, гроби-артефакти перестали діяти як слід, і Праліс дуже скоро захопить раніше недоступні для нього землі.

— Потрібно вивести людей, — нахмурився Огнеслав.

— Цей дух може брехати, — зауважив Горицвіт. — Ми не знаємо його справжніх намірів.

— Я хочу звільнитися, — Огнеслав прослідкував за олівцем. — Я стану вільним, коли княгиня перетвориться на порох. Якщо ви спалите її тіло, я звільнюся швидше. Якщо цього не зробити, княгиня повернеться. Вона відьма. Свою силу вона нікому не змогла передати перед смертю.

— Це правда? — Гостена подивилася на старого мага. — Я думала, розповіді про відьом, то лише казки.

— Один раз я зіткнувся з відьмою, яка встала… Не хотів би пережити це знову, — Горицвіт потер плече, наче там було щось, що досі боліло. — І ні, відьми — це не вигадки, на жаль.

— То деяким словам духа ти віриш? — хмикнув Огнеслав.

— В оцих артефактах немає звичної магії, — Горицвіт обвів рукою труни з дівчатами. — Те, що я бачу, нагадує темні відьомські ритуали. Якщо покійна княгиня дійсно їх практикувала, то я не можу пообіцяти вам, що однієї ночі вона не вибереться зі своєї могили і не почне знову творити зло.

Він знову потер плече.

— Якщо дозволите, я розпоряджусь, щоб тіло її світлості спалили ще до вечора. На ніч мертву відьму краще не залишати в замку.

— Роби як знаєш, — кивнув король.

— І, ваша величносте, прошу, послухайте мене на цей раз: не спускайтеся до підвалу без мене.

Тіло княгині-відьми встигли спалити до заходу сонця. Можливо, це була зайва пересторога. Можливо — ні.

Була вже пізня ніч, коли Огнеслав нарешті зміг вимитися з дороги і повечеряти. Готували в замку дійсно добре.

Якби ще не ці дзеркала… Здається, в усій будівлі не було жодної вільної від них кімнати. Навіть тут, в гостьовій спальні, висіло два: навпроти ліжка і над столиком для письма. Чорнильниця, підставка для пер, стопка паперу, віск, щоб запечатувати листи, дрібний білий пісок, преспап’є у вигляді квітки троянди — і дзеркало. Мабуть, щоб гість міг собою любуватися, доки пише.