Розділ 17. Приїзд короля

— Встань і йди за мною, — звеліла Сирена. Рогнеда, не прокидаючись, піднялась. Так само із заплющеними очима вона рушила слідом за княгинею. Гребінь, що міцно сидів у волоссі, змушував свідомість спати, а тіло коритися наказам відьми.

Слідом за Сиреною Рогнеда спустилася в підвал.

Там стояло тринадцять скринь-гробів з кришталевими віками. Одна труна була порожньою, а в інших лежали молоді дівчата. Кожна — в розкішній сукні, з гребнем у волосах. Вони спали.

Коло стіни стояло дзеркало  у важкій рамі. В кутку — чорний кам’яний трон, коло нього — ослінчик з різцями. Видно було, що на спинці і бильцях хтось старанно різьбив руни і інші магічні знаки, але не встиг закінчити роботу.

Сирена дістала жовте, гаптоване золотими і червоними нитками плаття.

— Він так хотів, щоб ти носила його сукні. Справжні сукні. Бездоганні. Ті, в шви яких він вплітав своє серце і силу. От ти і будеш носити пошите ним вбрання. Вічно!

Сирена, наче ляльку, обрядила Рогнеду в зачарований одяг. Допомогла взути шовкові черевички в тон. На черевичках теж були чари.

— Шкода, що Ян помер і більше не зможе виготовляти нові сукні для сплячих. Сподіваюсь, тринадцять артефактів вистачить, щоб тримати Праліс на відстані. Ай!

Чого Сирена точно не чекала, так це того, що її схоплять за волосся і вдарять обличчям об підлогу.

— Не чіпай мою сестру!

— Малий вишкребок! — Сирена кинулася до дзеркала.

— Відпусти Рогнеду! — Зимний знову спробував схопити княгиню за волосся.

— Геть! — Сирені вистачило одного помаху руки, щоб Зимного винесло за межі відображення. — Забув, хто тебе створив? То я навчу тебе слухатися!

Вона застигла навпроти дзеркала, зосередившись на зв’язку, сплетеному із кревної спорідненості та магічного підкорення, і почала тягнути із Зимного сили, лишаючи саму краплю — тільки щоб не вмер і міг і далі тримати дзеркальний бар’єр.

Її власне відображення показувала молоду дівчину з перекошеним від злості обличчям, з розпатланою зачіскою. Волосся злиплося від крові: Рогнеда тоді в майстерні добряче приклала її скринькою для шиття. Тоненька цівка засохлої крові спускалася з виска до самого підборіддя. Але Сирена не звертала уваги на те, як вона зараз виглядає. Злість і образа розривали її душу на клапті. Ян її зрадив. І ніщо не могло зрівнятися з цією втратою.

— Посидиш без сили — навчишся покори, — Сирена знову повернулася до Рогнеди. — Лягай в скриню! Стерво. Що тільки Ян в тобі знайшов? Худа, як вобла, бліда, як смерть.

Рогнеда слухняно лягла в труну. Сирена дбайливо розгладила складки на її сукні. Поправила волосся. Перевірила, чи надійно закріплений гребінь. І тільки після цього закрила віко.

— От і все. Кляте дівчисько. Ти відібрала у мене Яна. Це через тебе він помер. Через тебе. Він завжди мене кохав. Одну мене. Він єдиний мене кохав. Тепер його немає. Це ти винна! Ти хотіла його собі. Так не буде. Ні, ні. Не буде. Він назавжди мій.

Сирена дістала з кишені ритуальний кинджал: той самий, яким вбивала жертв до того, як Ян підказав їх присипляти. Торкнулася пальцем лезо, перевіряючи гостроту. Злизала каплю крові, що виступила на пораненому пальці.

— Тебе будуть шукати. Я знаю. Твій татусь думає, що примножить свою силу, якщо вигідно продасть тебе заміж. Він завжди думав тільки про себе. Про свою могутність.

Сирена вийшла з підвалу і рушила коридором, ховаючи в складках спідниці руку із затиснутим ножем.

— Він жодного разу мені не подякував. А це я! я! спинила Праліс. А всі тільки князя хвалять. Схиляють перед ним голови. Виказують повагу. Аякже! Єдиний з них усіх, на чиї землі не прийшли хащі. Та де б ти зараз був, якби не я? Бігав би з рогами і хвостом по лісу, цокотів копитами… Це я все зробила. Я!

Сирена штовхнула двері кабінету. Князь Руж, який саме відклав в сторону папери і збирався відпочити з келихом вина, здивовано підняв погляд на дружину.

— Невдячний!

Сирена у три кроки здолала відстань до столу і перш, ніж князь устиг спитати, чому вона прийшла, ударила його в груди. Куди бити — Сирена знала добре.

Лезо пройшло між ребрами і наскрізь пробило серце. Князь упав, як підкошений.

— Так тобі і треба! Ти ніколи мене не цінив. Ніколи! Треба було тебе раніше вбити. А Рогнеду не на ферму відправити, а придушити. І тоді Ян був би живий!

В двері постукали і відчинили, не чекаючи відповіді.

— Ваша світлість! Король прибув! Ой!

На порозі застигла налякана побаченим покоївка.

— Його світлість трішки зайнятий, — Сирена хижо посміхнулася. — Мабуть, я сама розповім про це королю.

Вона пройшла мимо завмерлої в паніці дівчини і спустилася сходами в хол, де чекали поважні гості.

Короля було видно відразу: високий плечистий чоловік років тридцяти, нетерпляче поплескував рукавичками по долоні. Його супровід — дюжина озброєних воїнів і два маги: сивобородий чоловік та молода темноволоса дівчина в срібному плащі, стояли за крок від нього.

Варто було княгині з’явитися на сходах, як всі звернули на неї увагу. Очі короля розширилися від здивування, а сивий маг тут же накинув на його величність захисний полог. Не кожен день вельможним гостям доводиться бачити господиню, яка виходить зустрічати гостей у закривавленій сукні.

— Довго ж ви їхали, ваша величносте, — Сирена зупинилася на сходах. — От його світлість і не дочекався. Помер!

— Це ти його вбила? — сивобородий маг виступив наперед, тримаючи жезл готовим до бою.

— Він на це заслужив.

— Тоді тебе чекає королівський суд.

— Та невже? — криво посміхнулася Сирена. — Хто саме з них мене судитиме?

Корячись її волі, із дзеркал вийшли відображення воїнів, магів і самого короля. Двійники оголили зброю і напали на гостей. Свічад були більше двох десятків, і з кожного вийшли точні копії присутніх.

— Розбивайте дзеркала! — першою зорієнтувалася магиня.

Один із воїнів упав під натиском свого двійника. Король, прикритий магічним захистом, поки що успішно відбивався. Сивобородий маг підняв вітер, змушуючи його зривати дзеркала, жбурляти їх на підлогу і стіни.