Розділ 15 Червона сукня

Мірки з кравця Рогнеда все ж таки зняла. І навіть сорочку йому пошила. Подарунок прийшла віддати в переддень свята.

— Майстре Яна, погляньте, що у мене для вас є, — Рогнеда дістала сорочку. — Що скажете?

— Краще, ніж я очікував, — кравець прискіпливо оглянув шви.

— Він хоч іноді тебе хвалить? — у дзеркалі виник Зимний.

— Поки що це і є найвища похвала, — відповіла брату Рогнеда.

— Знову цей нахабний хлопчисько підглядає? — Ян потягнувся за своїм чарівним кружевом. — Цього разу робота дійсно гідна.

— І ви цю сорочку навіть одягнете? — Рогнеда сіла на свій стілець коло вікна.

— Чом би й ні? — Ян пройшовся пальцями по візерунку. — Ви не стали братися за щось складне. Простий контур, щирі емоції, трохи ранкової свіжості…

— Вона теж відчувається? Вплести в нитку ранок виявилося складніше, ніж я думала.

— Я радий, що вам це вдалося.

— Приміряєте зараз?

— Я б не радив, — Зимний склав руки на грудях. — Вона, — він виділив це слово, — буде незадоволена.

— Переживу, — Ян зайшов за ширму і вже за пару хвилин вийшов, застібаючи ґудзики. — Непогано.

— Достатньо непогано, щоб носити? — Рогнеда не приховувала своєї радості.

— Так, — Ян вдягнув свій незмінний жилет. — Тепер ваша черга, князівно, приміряти обнову.

— Ви про сукню на свято?

— Сподіваюсь, цього разу вона із звичайної тканини? — з натяком запитав Зимний.

— А ти, хлопче, йди звідси, — Ян суворо поглянув на дзеркало.

— Тільки не говоріть, що ви хочете одягнути мою сестру в те червоне вбрання. Княгині це не сподобається.

Замість відповіді Ян накинув на дзеркало покривало.

— Не гоже юнаку дивитися, як леді приміряє сукню, — він зняв кружево з очей.

— Так нечесно! І якщо що — я попереджав! — невдоволено заявив Зимний і затих, мабуть, все ж таки пішов.

— Я не певен, що ви захочете саме в ній піти на завтрашній бал, але я шив її для вас. Думаю, ви в ній будете майже бездоганні, — Ян таємниче посміхнувся і зняв завісу з манекена, що стояв перед ширмою.

— Вона чудова! — Рогнеда не стримала свого захвату.

Червоний шовк — той, який кравець називав «павучим» — був густо вишитий дрібними крильцями бабок і прозорими, як сльоза, кристалами. Мереживні рукава спадали до підлоги, а тонкий, вишитий золотими нитками поясок, мав легко підкреслювати талію.

— Я допоможу вдягнути.

Ян розшнурував корсаж швидше, ніж Рогнеда встигла дати відповідь. Сукня впала на підлогу.

— Я й сама можу.

— Шнурівка на спині. Вам буде не зручно. О, цього разу ви вдягнули всі шість спідниць?

— Годі рахувати. Краще подайте мені нову сукню.

— Спершу зніміть все зайве. Нижні спідниці… корсет… панталони… Тільної сорочки більш, ніж досить.

— Я мусила б гукнути камеристку, — Рогнеда із запізненням згадала про правила пристойності.

— Це зайве, — кравець дістав з шухляди червоні панталони і чорний корсет. — Я підготував усе, що необхідно, в тому числі вісім чорних нижніх спідниць.

— Забагато.

— Цього разу їх має бути саме стільки, — Ян вправно зашнурував корсет і подав обіцяні антрацитові спідниці.  — Не сперечайтеся з майстром, князівно. Мені краще знати, як ви маєте виглядати.

Ян зняв з манекена  червону сукню і допоміг Рогнеді вдягнутися.

— Таку красу неможна аби-кому довіряти. Тільки погляньте, князівно, які ви прекрасні в моєму вбранні. Ця сукня вам личить. Можливо, навіть трохи занадто.

— Дивне відчуття, — Рогнеда підійшла до дзеркала і зняла накинуте на нього полотно.

— Так і має бути, — Ян хитро посміхався, явно чекаючи чогось.

— Ніколи ще не бачила себе настільки гарною, — Рогнеда роздивлялася своє відображення. Червоний шовк м’яко спадав до самої підлоги. Корсаж виблискував самоцвітами. Глибоке декольте майже не залишало простору уяві. Раніше Рогнеда уникала таких відвертих суконь, але зараз не могла не визнати — новий образ їй личив.

— Треба  дещо підправити, — Ян підійшов і витягнув шпильки з її зачіски. Чорне волосся хвилею впало на спину. — Це додасть образу пристрасті. Зараз ви виглядаєте так, як я задумав.

— Батько не дозволить мені з’явитися на бал в настільки безсоромній сукні, — Рогнеда облизала враз пересохлі губи. Жарко. Кров бурлила, змушуючи червоніти щоки. Бажання, спершу неясне і трохи терпке, охопило лоно. — З чого ви пошили цю сукню? З яких емоцій?

Рогнеда повела пальцями по корсажу, наче намагаючись пальцями зчитати і розгадати візерунки на ньому.

— Ви надто швидко піддалися на вплив ельфа. Потренуйтеся боротися з власною хтивістю. Це сукня палкого бажання. Ви в ній — втілення пристрасті, такі ж гарячі і прекрасні. Майже бездоганні.

— Ви пошили сукню, яка змушує хотіти близькості з чоловіком?

— Правильно, — Ян самовдоволено посміхнувся. — Ця сукня вам личить. Ви в ній наче справжній витвір мистецтва. Якщо зможете справитися з навіюванням, то я її вам подарую.

— Хочете цим скористатися? — Рогнеда підійшла до нього, задумливо намотуючи пасмо волосся на палець.

— Чим скористатися?

— Моїм бажанням, — вона зробила ще крок, змушуючи Яна відступити і впертися спиню в комод. — Власне, мені варто було втратити дівоцтво ще на фермі, а не дотримуватися правил для чесних панянок.

— Здається, сукня впливає на вас сильніше, ніж я розраховував, — задумливо прокоментував її слова Ян.

— Я згодна.

— На що ви згодні? — здивовано запитав Ян, виниряючи з роздумів і зводячи на Рогнеду очі.

— Я вас знаю і ви мені подобаєтеся. Краще вже з вам, ніж з тим, кому батько мене рано чи пізно продасть.

Рогнеда спробувала його поцілувати.

— Ваша світлість! Ви повинні боротися з навіюванням, а не піддаватися йому! — обурився Ян, ухиляючись від поцілунку.

— Не вам це вирішувати.

— Знімайте сукню. Негайно!

— Яка пристрасть. Я вражена, — холодний голос Сирени розрізав повітря. Княгиня повільно зачинила за собою двері.