Розділ 14. Ревнощі

— Ти пошив їй сукню! — Сирена влетіла в майстерню і з розмаху заліпила Яну ляпаса.

— Я кравець. Я тут для того, щоб шити, — він відклав комір, який прикрашав геометричним візерунком.

— Не заговорюй мені зуби. Чому ця дівка була в моїй сукні? Чи ти думав, я не побачу різницю?

— Князівна була у звичайній сукні. Ти ж знаєш, бездоганні я створюю тільки для тебе, — Ян підійшов і спробував її обняти. Сирена відштовхнула його.

— Брехун. Ти обіцяв, що шитимеш тільки для мене.

— Так і є.

— Ти пошив сукню Рогнеді.

— Ти перебільшуєш. Те, що я додав кілька заклинань для здоров’я і привабливості, не робить її сукню ідеальною.

— Ти більше ніколи нічого для неї не пошиєш, — Сирена ткнула пальцем йому в груди. — Нехай одягається у сільських кравчинь!

— Сирено, ти ж знаєш, я творю для тебе. Я живу для тебе, — Ян обняв її, обриваючи ревниві звинувачення поцілунком.

— Ти тільки мій, — Сирена змусила відображення стрічок в дзеркалі рухатися.

— Твій, — Ян посадив її на стіл, продовжуючи цілувати. Стрічки в кімнаті заворушилися, наче забули, хто їхній господар.

Сирена зняла з Яна шийну хустку, розстібнула ґудзики на комірі і провела пальцем по вже ледь видимому сліду від мотузки на шиї. Цей знак їхньої пристрасті трохи заспокоїв її, і в наступному поцілунку було більше чуттєвості, ніж люті.

Стрічки, якими вона керувала через їхні відображення у дзеркалі, поволі оплели Яну руки і ноги.

— Знову? — він запитально вигнув брову.

— Ти ж не думаєш, що я спущу тобі ту сукню? — прошепотіла йому у відповідь Сирена. Вона повільно розстібнула на ньому ремінь і витягла його зі шльовок. — Лягай.

Стрічки потягнули його Яна, змушуючи впасти на підлогу. Сирена сіла йому на груди. Провела складеним ременем по його щоці і багатообіцяюче посміхнулася:

— Не смій зцілюватися…

***

— Кудись зібралась? — в дзеркалі з’явився Зимний.

— До майстра Яна, — Рогнеда кивнула брату. — Хочу пошити для нього щось. Жилет або сорочку. Мені потрібна практика, якщо я хочу навчитися створювати по-справжньому чарівні речі.

—  Ага. Гм, — Зимний хмикнув і шкодливо посміхнувся. — Не приходь до нього сьогодні. Він зайнятий. Дуже зайнятий.

— Чим?

— Пояснює твоїй мачусі, чому твоя сукня була не гірша за її.

— Гаразд, — Рогнеда повернулася від дверей і сіла перед дзеркалом. — Тоді я краще почну нову вишивку.

Зайвий раз стикатися з мачухою вона не хотіла.

— Слухай, хотів спитати, тобі на балу хтось сподобався? — Зимний сів на відображення пуфика і закинув ногу на ногу.

— Ти про що?

— Ти ж  танцювала з тими, хто просив твоєї руки.

— Я не пам’ятаю, хто з тих, з ким я танцювала,  обрані батьком наречені. Вони мені всі на одне обличчя. Добре, що з тим бароном пощастило…— вона здригнулася від огиди. — Я не хочу заміж.

— То скажи це іншим. Якщо після твоєї відмови вони не відступлять, то з ними те саме станеться, що й і з тим, першим, женишком.

— То це ти його?..

— Ага.

— Не думала, що ти можеш настільки сильно впливати на реальний світ.

Замість відповіді, Зимний ухопив її відображення за руку і підняв. Рогнеда з цікавістю спостерігала, як її рука проти її волі зависла над трюмо.

— Я не відчуваю твого доторку.

— Не страшно, головне, що я відчуваю, — Зимний відпустив її. — Не хвилюйся, сестричко, я  нікому не дозволю тебе ображати.

Свою обіцянку Зимний виконав. Наступні два женихи теж померли від прикрих випадковостей. Князівством почали ширитися чутки, що князівна проклята, і той, хто захоче взяти її за дружину — приречений. Останньому, хто ризикнув просити її руки, ворожка передбачила смерть, то ж він швиденько розірвав заручини.

Після цього чуткам стали вірити ще охочіше. Кілька тижнів про прокляту княжну пліткували навіть охочіше, ніж про монстрів з Пралісу, і про те, чому хащі оминають князівство Руж, і кому князь заклав свою душу, щоб убезпечити свої землі від чарівного лісу.

А коли випав перший сніг, надійшла звістка, що король таки прибуде. Посланець повідомив, що його величність був змушений відкласти візит через наступ Пралісу, але обов’язково приїде на свято зимового сонцестояння.