Розділ 13. Бал

Рогнеда відпустила покоївку і підійшла до вікна. Розчинила віконниці, вдихаючи сире холодне повітря. Осінь. Рівнодення. Гості з’їжджалися до замку князя, щоб відсвяткувати Довгу ніч. Їй теж потрібно йти. Серед гостей будуть ті, кого батько розглядає в якості наречених. Рогнеда гірко усміхнулася. Вона лише кілька днів, як вдома, а батько вже хоче її позбутися.

— Пустиш погрітися? — на вікно сів ворон. Той самий.

— Заходь.

— Дякую. Я побуду в тебе до ранку, добре? — ворон залетів і сів на бильце ліжка.

— Навіщо?

— Та я собі гніздо так і не звив, а сьогодні Вовча ніч.

— Ви в Пралісі так називаєте ніч осіннього рівнодення?

— Ми так називаємо ніч, коли перевертні носяться околицею, і вбивають усіх, хто трапиться їм на шляху. У них, бач, ніч великого полювання. В будинки вони ніколи не вриваються, такий закон, але я собі гніздо так  не звив, то ж хочу пересидіти цю ніч у тебе.

— Думаєш, перевертні сьогодні прийдуть навіть у землі людей?

— Дівчино, крім вашого п’ятачка землі, все довкола уже зайняв Праліс. Не знаю, чому ваш берег ще не поріс. Хащі підступили до води, а далі пройти не можуть. Щось їх стримує. Та щоб це не було, вовків воно не зупинить. Принаймні, не цієї ночі.

— Коли я жила на фермі, ми теж кожного сонцестояння намагалися не виходити з будинку після заходу сонця. Всі говорили, що хто в цей день після настання темряві вийде з будинку, той скоро помре.

— Розумне рішення.

— Скажи, а той ельф, Ельдар, він більше не прийде?

— Скучила? — ворон схилив набік голову.

— Навпаки. Боюся, що повернеться.

— Якщо й повернеться, то ти, головне, перстень його на палець не вдягай. Щоб тебе забрати, Королю ельфів потрібна твоя згода, або твій борг.

В двері постукали.

— Ваша світлість, — Жданка нервово осмикнула фартух, — ваш батько велів передати, щоб ви не затримувались.

— Так. Я вже йду.

Князь і княгиня Руж зустрічали гостей в бальній залі. Рогнеда підійшла і стала поряд.

— Зі святом Ночі, батьку, ваша світлосте, — її кніксен був, як завжди, бездоганний.

Князь в новому, пошитому Яном костюмі, виглядав поважним і повним сил. Тільки Рогнеда бачила вплетені в тканину бажання і наміри: слухатися Сирену, вчасно лягати спати, викликати повагу і легкий острах в усіх, крім Сирени.

Батько мовчки кивнув, замість привітання, а от княгиня змінилася на обличчі, ледве її побачила. Сирена зміряла Рогнеду поглядом з ніг до голови, розглядаючи кожну деталь на сукні, і з кожним ударом серця ненависті в її погляді ставало більше.

— Князівно, я бачу, наш кравець перевершив себе, коли шив вам це вбрання, — Сирена натягнуто посміхнулася.

— Дякую, але моя сукня не зрівняється з вашою, — щиро відповіла Рогнеда.

Вона бачила на вбранні княгині кожний стібок, кожну емоцію, кожну дрібку майстерності, яку Ян вперто відмовлявся називати магією. Сукня княгині була більше, ніж артефакт для збереження молодості. Так, зараз вони з Сиреною виглядали однолітками. Княгиня не те, що не постаріла за ці роки, вона навіть помолодшала, а її врода дійсно викликала заздрість.

От тільки бездоганною її робила не молодість, і не краса. Кожен шов, кожна складочка  сукні ховали в собі любов. Ян шив вбрання із власних почуттів, і Рогнеді стало ніяково, наче вона підгледіла щось надто інтимне, надто особисте. Власне, ніхто, крім неї, не міг помітити, з чого насправді виготовлене це вбрання. Але всі, хто тільки бачив Сирену хоча б краєм ока, починали ставитися до неї з обожнюванням. Кохання, з якого Ян пошив сукню, нікого не лишало байдужим, змушуючи дивитися на княгиню його очима.

Рогнеда відвела погляд, до болю закусивши губу, щоб стримати непрохані сльози. Вона не хотіла заміж за велінням батька. Вона хотіла, щоб хтось дивився на неї так, як Ян на Сирену. Щоб її обожнювали, оберігали, а не брали за дружину, навіть не познайомившись, тільки тому, що дочка князя Руж — вигідна партія.

Перед нею схилився молодик. Чого він чекає? Батько схвально йому кивнув, а тепер дивиться на неї і хмурить брови. А, так, це ж запрошення на танець…

Танцювати довелося багато. Кожен неодружений гість хотів привернути увагу княжої доньки. Всі ці випещені молодики, які відрізнялися хіба що зростом та кольором волосся, злилися для Рогнеди в один безликий потік.

То ж коли черговий барон запропонував їй подихати свіжим повітрям, вона погодилася. Власне, терасу і кілька найближчих алей все ж таки привели до ладу.

— Я попросив у князя згоду на шлюб з вами, — відразу перейшов до справи барон. — Ваш батько погодився. Я вирішив особисто повідомити вам цю радісну новину.

— Я не вийду за вас заміж, — Рогнеда відступила на крок. Сховала руки за спину. От так от. Рідний батько погодив її шлюб з тим, чиє ім’я вона навіть не запам’ятала. Звісно, її думка ніколи не цікавила князя. Нігті до болю вп’ялися в долоню.

— Ваш батько уже погодився, — барон оцінююче окинув її поглядом, наче товар на ярмарку.

— То з ним і одружуйтеся. На мою згоду розраховувати не варто, — різко відповіла Рогнеда.

 — Бачу, після шлюбу мені доведеться зайнятися вашим вихованням, — звузив очі барон.

Замість відповіді Рогнеда вдарила його ногою по колінній чашечці, а потім запхнула пальці в ніздрі і притягла до себе.

— Я не буду вашою дружиною. І краще вам з цим змиритися, доки не пізно.

Відштовхнувши шокованого і скрюченого залицяльника, Рогнеда поспішила повернутися в зал. Пальці, вимазані в крові і соплях, вони гидливо витерла об сукню. Її всю трусило. Прослизнувши вздовж стіни, вона заховалася в одній із кімнат для відпочинку. Тут можна було поправити панчохи і ослабити туго затягнутий корсет, перепочити від танців і етикету.

— Як твій перший бал? — в дзеркалі виник Зимний. — Здається, не дуже.

— Я сказала йому, що не хочу шлюбу, — вона спробувала налити собі води, але половину розхлюпала. Залпом випила ті кілька ковтків, що все ж потрапили в кубок, а не на пролилися на стіл і підлогу.