Розділ 10 Бузковий маєток

Після того, як княгиня втратила дитину, замок занурився в тишу. Важкі штори закрили вікна, ховаючи кімнати від сонячного світла. Усі вдяглися в чорне. Слуги стали непомітні, як привиди. Князь зачинився у своєму кабінеті. Княгиня не вставала з ліжка.

Маленьке тільце княжича, який помер ще до того, як народився, поховали у сімейному склепі.

На похороні були тільки князь, Рогнеда та могильники. Її світлість Сирена все ще була заслабка і не вставала з ліжка.

Маленький камінний гроб закрили і поставили у відведену для нього нішу.

Князь вийшов перший. Рогнеда слідом.

— Завтра ти поїдеш в Бузковий маєток.

— Куди? — Рогнеда здивовано поглянула на батька.

—Ти залишилася без гувернантки, а Сирена хворіє і не може зараз дбати про тебе. Мої орендарі, сім’я Бузкових, доглянуть за тобою. Трохи згодом я пришлю вчителів. Це тимчасово. Доки Сирена не одужає і все не налагодиться.

— Як скажеш, батьку, — Рогнеда сумно кивнула. Сперечатися з князем було марно, то ж вона навіть не намагалася.

Бузковий маєток виявився звичайною фермою, хіба що будинок був більший, ніж зазвичай у селян, та господар — багатший, ніж інші орендарі.

Рогнеді виділили окрему кімнату з рожевими фіранками та білими простирадлами. За вікном шумів сад. Рогнеда залізла на широке підвіконня. Зручно. Можна шити і милуватися деревами.

Вона ще раз оглянулась. Меблі в кімнаті були старі, але добротні. Особливо вражало масивне трюмо з великим дзеркалом у потемнілій від часу рамі.

Що ж, потрібно розібрати речі і можна жити. Головне, щоб батько не прислав нікого на заміну Розалії.

Нова гувернантка так і не з’явилася. Про обіцяних вчителів теж ніхто не згадував. На зимове сонцестояння Рогнеда отримала звичний подарунок від батька: гарнітур, цього разу — смарагдовий.

Гучного святкування в маєтку не проводили, то ж після святкової вечері і вручення подарунків (Рогнеда вручила кожному із сім’ї Бузкових по власноруч вишитій хусточці), вона піднялася до себе.

Без поспіху підготувалася до сну і сіла перед дзеркалом розчісувати волосся. Побачити там ще когось вона не очікувала, то ж коли поряд виник чорнявий хлопчик, трохи старший за неї, Рогнеда здивовано озирнулася, і тільки потім втямила:

— Ти із задзеркалля! Я тебе вже бачила! На початку зими. Тільки ти тоді був менший.

— Ти ж Рогнеда, так?

— Так, це я. А ти хто?

— Мене звати Зимний. І я не сам. Зараз. Я ще тільки вчуся цьому… та й зробити все потрібно акуратно, щоб мати не дізналася.

В дзеркалі з’явився Ян з мереживною пов’язкою на очах.

— Пане Голко! — Рогнеда щасливо посміхнулася. — Я за вами скучила. Показати, що я вишила за цей час? Вам сподобається.

— Радий чути, що ти не покинула шити. Познайомся, це Зимний, твій брат по батькові, ненароджений.

— Який?

— Він так і не народився. Його тільце поховали в склепі, а душа, як бачиш, непогано почуває себе у задзеркаллі.

— Я рада, що ти живий. І що у мене тепер є брат, — Рогнеда привітливо посміхнулася хлопчику.

— Я теж радий, що у мене є сестра, яка може мене бачити. Тут доволі нудно, — відповів Зимний.

— Рогнеда, ти ж розумієш, що про ваше знайомство ніхто не  повинен знати, — нагадав Ян. — Якщо чутки дійдуть до її світлості, ти теж опинишся в дзеркалі. І ніколи не зможеш повернутися в реальний світ.

— Я буду обережна.

— Тут не так вже й погано, — кивнув їй Зимний, — але доводиться підтримувати бар’єр, то ж в мене майже завжди болить голова і думка плутаються.

— Що за бар’єр? — поцікавилася Рогнеда.

— То така штука, магічна, яка не пускає Праліс до людей. Шкода, що я не можу його опустити і при цьому лишитися живим. Доводиться тримати.

Вони поговорили з годину, перш ніж розійшлися. З того вечора брат приходив в гості майже кожного вечора.

Спершу вони просто розмовляли, потім Зимний почав розказувати їй, як керувати відображеннями. З часом Рогнеда навчилася листати їх в дзеркалі, і могла побачити будь що, відображалося в дзеркальних поверхнях. Це вимагало багато сил, але було цікавим заняттям. А ще — єдиною можливістю побачити рідний дім, тож, забувши про сором, Рогнеда спостерігала то за батьком, то за пані Лукрецією чи пані Ганною. У майстерню Яна теж часто заглядала, але кравець завжди тримав під рукою артефактне кружево, тож її візити до нього майже ніколи не залишалися непоміченими.

Час йшов, але Зимний так і залишався у вигляді десятирічного хлопчика. Рогнеда дорослішала, поступово перетворюючись на дорослу панну, чия майстерність в шитті та підгляданні зростала з кожним роком.

Зимний теж ставав сильнішим, але час для нього наче застиг. Він вчився маніпулювати відображеннями, і вже через кілька років навчився впливати на предметиіз реального світу через від відбитки в дзеркалі, а коли йому виповнилося вісім зміг навіть забрати річ, яка йому сподобалася, до себе у задзеркалля.

Цю його нову здібність Ян і Рогнеда з радістю використали на свою користь. Тепер кравець міг передати їй зачаровані нитки та дорогий шовк, а Рогнеда з  радістю подарувала йому вишитий пояс, в який вона вшила сонячне проміння і побажання міцної спини.

Брату вона пообіцяла пошити новий костюм, чим і зайнялась не відкладаючи на потім.

— Яне, ти сьогодні будеш говорити з Рогні, чи я пішов сам? — Зимний вигулькнув у дзеркалі і терпляче чекав, доки кравець його помітить. Щоб не попустити візит хлопчика, Ян пошив для дзеркала спеціальний чохол, і тепер завжди знав, коли хтось із задзеркалля дивився на нього.

—  Стривай. У мене для тебе дещо є, — Ян вдягнув своє кружево, а потім дістав із скрині з обрізками невеличкий ящичок.

— Що це? — Зимний з цікавістю витягнув шию.

— Твоє тіло.

— Це як?

— Я забрав його з усипальниці.

— Ти викрав мій труп?

— Я забрав твоє тіло, сповив його у чарівну пелюшку, яку сам пошив. Твоє тільце свіже, наче щойно з тіла матері. Воно не згниє, не перетвориться на мумію. Але воно не росте. З цим я допомогти не зможу. Це те, що тобі доведеться вирішувати самостійно.