Розділ 8. Хустка

На гілці вишні за вікном сидів ворон. Точно ворон, не ворона. Чорний, великий, з міцним дзьобом та хитрими очима-ґудзиками, майже такий самий, як на її вишивці.

Рогнеда подивилася на подушку, яка з учорашнього дня прикрашала її софу. Майстер Ян сказав, що ворон на ній, як живий. Роботу довелося тричі переробляти, але, нарешті, вишивка вдалася такою, як треба.

Зараз голка блищала над шийною хусткою, прикрашаючи чорний шовк вишивкою у вигляді горішків ліщині. Сьогодні осіннє рівнодення. В палаці буде бал, але цього разу дітей не запрошували, тож вона може провести свято, як завжди, у пані Лукреції. Для ворожки Рогнеда вже вишила носовичок, як і для головної кухарки. Розаліїї подарунки краще не дарувати: знайде недалік і буде потім довго вичитувати, а от пані Лукреція і пані Ганна завжди раділи, коли вона їм щось дарувала.

Ян теж завжди вказує на недоліки, коли бачить її вишивку, але його зауваження ніколи не звучать так дошкульно, як у пані Розалії. Ось так. Останній горішок вишито. Рогнеда акуратно відрізала нитку ножицями. А гарно вдалося. Майстру Яну обов’язково сподобається…

За дверима, що вели у спальню гувернантки, почувся дивний гуркіт. Може, вона впала і звернула шию?

З мить повагавшись, Рогнеда підійшла о дверей і штовхнула їх.

Ні, пані Розалія не впала і не звернула шию. Вона стояла в розхристаній сукні і пристрасно цілувалася з гостровухим хлопцем, в якому Рогнеда впізнала Ельдара, того самого, який минулої осені подарував їй каблучку.

— Ти нащо увійшла? Мала заноза! — Розалія відсахнулася від коханця і розмахнулася, щоб дати Рогнеді ляпаса.

— Тихо. Все гаразд. — Ельдар перехопив її руку.

— Вона ж розповість! Мене звільнять!  Знеславлять. Я більше не знайду собі хорошого місця… — Розалія схопилася за голову.

— Тобі не доведеться шукати нову роботу, — Ельдар обняв її і штовхнув двері, щоб закрити, але ті вперто залишили щілину. — Я приїхав, щоб забрати тебе.

— Забрати?

— Пам’ятаєш, я обіцяв, що повернуся і ми одружимося.

— Ти це серйозно?

— Звісно.

— Я безприданниця. І мені не так вже багато й платили.. Дещо я відклала, але…

— Не турбуйся про це.

Двері нарешті зачинилися повністю. Тонке полотно не повністю ховало звуки, але притискатися вухом, щоб усе розчути, Рогнеда посоромилася.

Шийна хустка готова, то ж можна відвідати пана Голку і віддати подарунок.

Кравець був у майстерні. Порався коло розкішної сукні глибокого смарагдового кольору, розправляючи на ній останні складочки, та викладаючи мереживо так, що воно здавалося морською піною.

Рогнеда пройшла до свого місця коло вікна, на підвіконні якого стояла миска з горішками, і сіла на стілець. Майстер Голка ще кілька хвилин вився довкола сукні, нарешті, вдоволено кивнув головою, і тільки після цього звернув увагу на маленьку князівну.

— Панночко, не чекав вас бачити тут сьогодні.

— Чому?

— Свято ж.

— Пані Лукреція мене тільки увечері чекає.

— Хіба ви більше нікого не хочете сьогодні відвідати?

— Я ще до пані Ганни зайду. І не один раз, бо на кухні сьогодні багато смачного.

— З батьком ви вже бачилися?

— Навіщо?

— Сьогодні свято, — повторив кравець.

— Баттько не любить, коли я його турбую. На бал мені ще рано, а подарунок він мені ще вранці Розалією передав.

— Он як.

— Батько завжди дарує одне й те саме: коштовності. На день народження — гарнітур, на осіннє рівнодення — брошку. На весняне — сережки, на зимове сонцестояння — підвіску на ланцюжку, а на літнє — браслет. Ой, у мене ж для вас теж подарунок. Ось, тримайте.

Рогнеда дістала хустку і простягла майстру Яну.

— Я сама її вишивала. Три дні!

Кравець пропустив шовк під пальцями. Пройшовся подушечками пальців по кожному вишитому горішку.

— Непогано.

— Вам правда сподобалось? — Рогнеда засяяла щасливою усмішкою. — Я майстриня, так?

— Ще ні, але якщо будете працювати, то зможете нею стати. Вплітати власні емоції і побажання в роботу ви вже навчились. Це добре, але цього недостатньо. Шийте, гаптуйте, працюй з тканиною і нитками. Мені цікаво, чого ви зможете досягти.

— Я хочу навчитися шити такі сукні, як оця, — Рогнеда ткнула пальчиком в смарагдову. — Це для княгині?

— Так, її світлість забажала обновку до балу. У ідеальної пані має бути бездоганне вбрання, чи не так?

— Мабуть.

— Не думаю, що ви колись зможете створити подібне, але, можливо, вам буде під силу пошити щось більш звичайне. Посередні чарівні речі теж мають гарний попит, і не вимагають бездоганною майстерності.

— Я постараюсь.

Двері відчинилися без стуку і увійшла Сирена.

— Що вона тут робить? — княгиня кинула невдоволений погляд на Рогнеду.

— Її світлість просила пошити їй теплу сукню на зиму. — Ян заховав подаровану хустку в кишеню. — Я все виконаю, панночко, не хвилюйтеся.

— Дякую, — Рогнеда не стала затримуватися і швиденько вийшла. Знаходитися в одній кімнаті з мачухою їй було тривожно.

Ян і Сирена залишилися одні.

— Сукня нарешті готова?

— Звісно. Допомогти одягнути?

— Ні. Я пришлю камеристку. Вона забере, — Сирена прискіпливо оглянула вбрання.

— Не хвилюйся, вона така ж бездоганна, як і ти, — Ян не зводив з жінки погляду.— Сяде добре, приховає живіт, як ти й хотіла, але не передавить.

Сирена пирхнула. Вона була на четвертому місяці вагітності, і з кожним днем власний стан радував її все менше.

— Через кілька днів привезуть ще одну скриню. Ти маєш підготувати сукню. Таку ж саму, як попередню.

— Бар’єр слабне? — Ян поглянув на неї з тривогою. — Чи артефакт перестав діяти?

— Однієї дівки не вистачає. Я вже обрала наступну жертву. Дві скрині зможуть стримати Праліс.

— А якщо ні?

— То я вигадаю щось іще. Або ж поставлю стільки скринь, стільки буде потрібно. А ти мені в цьому допоможеш!