Розділ 7. Жовта стрічка

Зима видалася тривожною. Чутки ходили одні страшніші за інші. В селах пропадали молоді дівчата. Подейкували, що це зимові духи приходять з Пралісу, шукають собі жертву, а коли знаходять, то перетворюють її на кучугуру снігу.

Дівчата зникали безслідно. Тіла не знаходили і в навколишніх селах теж ж жодну з них не бачили.

Викрадення відбувалися щоночі, кожного разу — в іншому селі. Князь збільшив патрулі і навіть запросив на допомогу мага — пана Ремуса Місяцеликого, але результату не було.

Рогнеда кілька разів чула, як батько сварився з дружиною, звинувачуючи її у брехливих обіцянках. На щастя, сварки тривали не довго — менше ніж через місяць князь заспокоївся, перестав гостро реагувати на повідомлення про чергову зниклу дівчину чи іншу неприємність. Потім зникнення припинилися і в князівстві знову запанував спокій.

Навіть чутки про Праліс стихли. Слуги на кухні пошепки перемовлялися, що чарівний ліс узимку спить, і його можна не боятися, а от прийде весна і кляті дерева знову будуть проростати в селах, перетворюючи людей на бридких чудовиськ.

Маг залишився жити в замку, але він не стільки чаклував, стільки пив вино. Особливо часто почав пригощатися після того, як отримав від кравця жилет, схожий на ті, що носив князь. За зиму Ян повністю обновив князю гардероб, і в нього не лишилося іншого одягу, крім пошитого новим кравцем.

Літо більше не з’являлася. Рогнеда продовжила її чекати, навіть наважилася спитати у пана Голки, чи він її не бачив. Кравець запевнив, що ні, не бачив, і нагадав про необхідність мовчати.

Без Літо дні стали ще більш самотніми, ніж завжди. Нудьгуючи за зниклою подругою, Рогнеда почала вишивати її портрет, сподіваючись, що коли Літо повернеться, то вона зможе їй його подарувати.

Вишивка зайняла в неї більше двох місяців, доводилося кілька разів пороти і заново починати роботу, бо портрет мав мало схожості з оригіналом. Нарешті, результат її задовольнив. Похизуватися було нікому, тож вона поспішила до єдиної людини, яка, крім неї знала про Літо.

Майстер Голка, як завжди, був у своїй майстерні. Шив. Рогнеді здавалося, що він її ніколи не покидав, хоч це, звісно, не так. Повинен же він був іноді їсти та спати?

— Майстер Голко, подивіться. Гарно? — вона простягла йому вишивку.

Кравець кинув побіжний погляд на клаптик тканини, який простягла князівна, але вже за мить обережно відклав шиття і вихопив вишивку з її рук.

— Гарно, але небезпечно, — він кинув вишивку у камінь. Вогонь миттю вчепився в тонку тканину.

— Майстер Голко, навіщо? — Рогнеда кинулася рятувати портрет, але кравець перехопив її.

— Якщо хтось побачить цю вишивку, ти помреш.

— Що?

— Ніхто не повинен знати, що можеш бачити задзеркалля, — Ян розвернув її до себе обличчям. — Літо мертва. Та людина, яка її погубила, уб’є тебе. Ти слабка. Ти не виживеш у задзеркаллі. 

— Хто убив Літо? — Рогнеда налякано дивилася на нього.

— Це не важливо. Доки твоя здатність бачити задзеркалля залишається таємницею — ти в безпеці. Ніколи більше не створюй нічого, що могло б нагадати тобі про Літо. Зрозуміла?

— Гаразд.

— Ти слабша, ніж Літо, то ж все одно не зміниш ситуацію. Тільки марно загинеш.

— Яку ситуацію?

— Не важливо, — майстер Голка кинув погляд в камін і переконався, що вишивка повністю згоріла. Тільки після цього він відпустив Рогнеду. — Ти знаєш руни?

— Так, пані Розалія змушує мене їх учити. Каже, що освічена дівчина повинна їх знати, навіть якщо бездарна.

— Добре. Можеш вишити кілька рун? Будь-яких, на свій вибір.

— Навіщо?

— Хочу переконатися, що мені не здалося і в твоїх пальцях ховається сила.

— Яка сила? — Рогнеда розчепірила пальці і уважно подивилася на них. Магії як не було, так і не з’явилося.

— Принеси мені вишиті руни, тоді розповім.

— Гаразд, — кивнула Рогнеда і кинула сумний погляд на вогонь в каміні.

Майстер узяв одну із стрічок, що неакуратним жмутом лежали на полиці. Жовту.

— Вплети її в коси і тобі стане легше.

— Я забуду Літо? — з підозрою запитала Рогнеда. Вона вже встигла зрозуміти, що речі, які виготовляє їхній кравець, не прості.

— Ні, але біль втрати притупиться і ти не наробиш дурниць.

Повагавшись, Рогнеда взяла подарунок.

Жовтий колір ніколи їй не подобався, але варто було заплести подаровану стрічку в волосся, як туга і нудьга дійсно відступили.

Спогади про Літо поверталися тільки ввечері, коли Рогнеда розчісувала волосся перед сном. Але кожного ранку вона знову вплітала у волосся подаровану стрічку. Не тому, що була слухняною, а щоб випадково не видати себе.

Літо не називала імені відьми, яка заточила її в задзеркаллі, але з її слів Рогнеда здогадалася, що це була її мачуха. Отже, це княгиня спершу засунула Літо в дзеркало, а потім убила її. І якщо її світлість дізнається, що Рогнеда про це знає, то нічого хорошого можна не чекати. Княгиню Рогнеда боялася, хоч за весь час та не зробила їй нічого поганого. Вона просто не помічала пасербицю, і Рогнеді здавалося,  що чим довше триватиме такий стан речей, тим краще для неї.

То ж жовту стрічку вона не забувала носити.

Дивно, що дорослі не помічають, що майстер Голка робить незвичайні речі. Мабуть, це тому що він не жбурляє заклинання на право і на ліво, як пан Ремус, і не заклинає стихії. Всі думають, що він бездарний.

Рогнеда знову подивилася на свої пальці. Цікаво, про яку силу він говорив? Можливо, вона відьма? Але якби це було так, то пані Лукреція помітила б. Ворожки завжди знають, у кого є талант до трав і простих замовлянь.

Після розмови з кравцем, Рогнеда стала проводити за вишивкою більше часу, ніж завжди. Кількість хустинок, які вона розшивала рунами і химерними візерунками, які їй пропонував пан Голка, росла з кожним днем.

Спершу Рогнеда працювала у себе в кімнаті, потім все частіше почала приходити у майстерню. Кравець поставив для неї стілець коло вікна, і Рогнеда вишивала там, час від часу відволікаючись, щоб поїсти горішки ліщини, миска з якими завжди була повна.