Розділ 3. Звір, кравець та трохи шовку

Від Лукреції Рогнеда поверталася, коли сонце уже сіло за горизонт. Стара ворожка закутала її від колін до маківки у свою велику шерстяну хустку, і Рогнеда швиденько, щоб Розалія не сварилася за запізнення, поверталася до себе і, мабуть, устигла б до вечері, але галас у дворі привернув її увагу. Точно! Мають же приїхати мисливці і привезти звіра!

Тож замість того, щоб піднятися до себе в покої, Рогнеда побігла на передній двір. Там дійсно було на що подивитися.

Шестеро дужих чоловіків вели закутого в ланцюги єдинорога. Велетенський білий кінь з кришталевим рогом на лобі бив копитами так, що з бруківки іскри летіли.

На руках мисливців від напруги виступили жили, видно було, що вони ледве втримують дивного коня, який продовжував пручатися, не бажаючи змиритися з неволею.

У світлі факелів їхнє протистояння виглядало особливо моторошно.

Рогнеда із захопленням дивилася на єдинорога. Навіть скутий, заляпаний брудом і кров’ю він виглядав надзвичайно небезпечним і прекрасним.

На двір вийшло княже подружжя і спинилося на безпечній відстані. Слуги злякано визирали з вікон і охали. Видовище було знатне.

— Ми привели звіра, як і обіцяли, — до князя гордо підійшов сьомий мисливець. Його бік був забинтований, а зламана рука висіла на перев’язі. — Куди накажете його відвести?

— У підвал, — звеліла Сирена.

—  Люба, ти певна? — перепитав князь.

— Так.

— У підвал, — не став сперечатися з дружиною Велеслав. — Завести можна через задній двір.

Підвал мав два входи: із замку та знадвору. До приїзду нової княгині в підвалі зберігали продукти і старі речі, але тепер його розділили на дві частини: лабораторію і власне підвал, і нікому не дозволялося заходити всередину.

— Можна, — повільно кивнула Сирена. — Ведіть. Лана, покажи дорогу.

Покоївка зблідла, але не посміла ослухатися. Сторожко поглядаючи на шаленіючого єдинорога, вона обійшла його по краю двора.

— Прошу за мною, панове.

В цей момент єдиноріг нарешті досяг свого. Він став на диби. Сильним ривком кинув мисливців на землю і відскочив убік. Ланцюги задзвеніли. Тільки двоє з чоловіків утримали їх в руках, але теж були змушені відпустити, коли єдиноріг метнувся в сторону.

— Звір вирвався! Рятуйтесь, людоньки! — Лана схопилась за голову і кинулась геть.

Рогнеда стояла, немов заворожена, не маючи сил поворухнутися. Вона бачила як єдиноріг в пошуках виходу рвонув в її сторону. Над головою просвистіли копита — ще мить і вони б розтрощили їй голову.

В останній момент щось відкинуло звіра геть.

Рогнеда кліпнула, з нерозумінням дивлячись на єдинорога, який лежав на землі замотаний в шовкову тканину. Він безпомічно борсався, але не міг звільнитися. Тканина обмотала його від морди до хвоста, сповивши ноги і позбавивши можливості рухатись і нормально дихати.

— Я чув, що її світлості потрібен кравець.

В воротах стояв молодий чоловік, на вигляд — зовсім юнак. Рудий, з жовтими, як у кота, очима, вдягнений, не дивлячись на холод, тільки в білу сорочку та гаптовану шовком жилетку. За воротами виднівся новенький лискучий фургон, запряжений двійкою мохноногих ваговозів.

— Хто ти? — звернув на нього увагу князь.

— Майстер Ян Голка, кравець, ваша світлість.

— Ти маг?

— Ні. Я майстер, тканина мене слухається.  Я дізнався, що княгиня Руж звільнила свою особисту швачку і приїхав запропонувати свої послуги. У мене найкращі сукні в королівстві.

— Чи не переоцінюєш ти себе? — княгиня дивилася на кравця так, що навіть сторонніх страх пробрав.

Князь дав знак лакею провести мисливців до підвалу. Мисливці підхопили сповитого єдинорога і потягли за провожатим. Як не дивно, але шовк виявився міцнішим за сталь.

— Я говорю як є, — посміхнувся Ян. — Мої сукні найкращі. Скоро сезон, тож сяяти на балах будете або ви, або я вдягну весь вищий світ.

— Не посмієш! — Сирена стиснула кулаки, стримуючи лють.

— Звісно не посмію, якщо служитиму вам, — Ян вклонився, ховаючи посмішку.

— У тебе залишилося лише сім днів. Встигнеш пошити для мене гідну сукню?

— Звісно, ваша світлість. Я знаю, як підкреслити вашу вроду, щоб всі знали, хто в королівстві найчарівніша і найвродливіша пані.

— Ось ви де, панночко, — Розалія підбігла і схопила Рогнеду за руку. — Так і знала, що ви тут витріщаєтесь на всяке неподобство. Негайно йдіть до своїх покоїв! Ви ще маєте прочитати історію давніх родів королівства.

Рогнеда мовчки кивнула: сперечатися з гувернанткою було марно.

***

— Навіщо ти приїхав? — Сирена увійшла до кімнати, яку кравцю виділили під майстерню, і зачинила за собою двері.

Ян уже встиг перенести сюди речі зі свого фургона, і в кімнаті було тісно від столів для кроєння та шиття, мольбертів з ескізами, манекенів, як одягнених в розкішні сукні, так і порожніх, готових продемонструвати наступне творіння майстра.

— Ти єдина, хто гідна носити шитий мною одяг. Я навіть готовий пробачити цю твою вигадку зі шлюбом.

Ян відклав шиття.

— Ти? Мені? Пробачити?! Я веліла не показуватися мені на очі!

— Погодься, це була погана ідея, — Ян закинув ногу на ногу і критично оглянув її. — Ми не бачилися три роки і сім днів. Ти весь цей час носила мої сукні і вони допомагали приховувати твій вік. Але чим старіша сукня, тим слабша магія, — він посміхнувся. — Тобі сімдесят чотири роки…

— Припини!

— Виглядаєш ти десь на тридцять п’ять. А три роки тому виглядала на двадцять! Ти старієш, Сирено. Твоя краса в’яне. Чи, можливо, ти перестала дивитися в дзеркало?

— Обійдуся без твоїх суконь.

— Невже? Навіть ванна із крові незайманих тебе не врятує. Ти занадто стара.

Сирена відвісила йому ляпас.

—Норов у тебе такий же, як і півстоліття тому, — Ян витер кров з розбитої губи. — Погодься, тобі потрібен я, щоб зберегти красу і молодість. А мені потрібна ти, щоб було для кого щити. Визнаю, я шукав, але так і не знайшов нікого, гідного мого уміння. Ти єдина, для кого я хочу створювати одяг.