-42-

Перший король та вожак стаї вовків, якого всі називають Рейном виявився справжнім дурнем та невігласом. Він навіть не захотів впустити нас на поріг свого палацу і наказав покинути його землі в найбільших час. Він давно не покидав володінь Північних земель і не бажав мати нічого спільного ані з нами, ані з іншими жителями нашого краю. Він чудово почував себе у своїх чотирьох кутах і більшого бажати не хотів. Винуватити його в небажанні допомогти, я не могла, але міг хоча б ввічливо відмовити. І не гнати нас, як заразних якихось. Навіть слова Савана не переконали його бути мягче, і ми, втомлені, але хоча б ситі, бо встигли в першому ж шинку набити животи, рушили далі. До наступного короля. 

Другим королем виявився перевертень Вітольд Він був незвичайним перевертнем, бо мав в собі гени не лише вовків, а й лисиці. Здається, його матір була з роду лисиц, та ще й знатною цілителькою. Що насправді дуже рідкісне поєднання, але винятки є в кожному правилі. 

Вітольд погодився допомогти, і навіть обіцяв вислати кілька осіб зі своєї стаї, але взамін хотів винагороди. Його не цікавило моє королівство, ані я сама, адже у нього вже була його кохана. А от золото завжди цінувалося, і було запорукою стабільності в краю. Ми підписали з ним договір про співпрацю, котру закріпили за допомогою магічної печаті та вирушили до третього короля. Бо з невеликою групою осіб не вдасться перемогти Бальтазара та Річарда у яких практично дві армії за спиною. І дракон у вигляді моєї подруги. 

Згадка про Естер болюче шпигнула в серце, бо я розуміла, що більше подруги у мене немає. Якщо вона дійсно носить в собі дух дракона, Бальтазар захоче використати її як зброю, як інструмент і його ніщо не зупинить.  Та чи буде подруга після цього собою? Я не впевнена в цьому. Як і не впевнена в тому, що мені не доведеться воювати проти неї і можливо, навіть, вступити в прямий бік. Я їй шкодити не хочу, але вибирати між нею та королівством — не маю права. Клятий зрадник Бальтазар. 

Третє королівство було за шість годин їзди від межі, але ми прибули сюди значно пізніше, адже спочатку відвідали перше та друге. Біля палацу короля Геральда, якому саме служив Саван, ми опинилося тоді, коли другий день добігав кінця. Втомлені та зголоднілі, ми бажали одного — їжі та сну в ліжку, а не в кареті. Якими б комфортними вони не були, це все-таки були карети, а не пухові перини. 

— Саване, можливо, спочатку їжа та сон? — благально мовить Глорія, тільки-но ми повилазили з карет та стали на рівну землю. Мене вже починало нудити від похитування і здавалося, ось-ось лусне голова.  

— Так, це було б чудово, — поруч став і Вільям та поглядаючи скоса на мене, промовляє. 

Кіран теж вийшов з карети слідом за другом і роздивлявся все довкола: пильно і уважно. Мабуть, сканував своїми магічними здібностями територію і вигукував потенційні небезпеки. Він весь час був напоготові, після того, що сталося з нашими драконами. 

— Ми були б вдячні за це, — промовляю і я, сподіваючись щиро, що так воно і буде. Надто виснажливою стає ця подорож, а ми подолали лише половину шляху. 

Саван усміхається та киває. 

— Звісно, я буду радий всіх вас розмістити у своєму будинку, як і обіцяв Кірану. Спершу лишень зустрінемося з королем. Це короткий візит, аби познайомитися. 

Я розумію і згідно киваю. 

— Я піду, звісно. А інші хай ідуть відпочивати, — кажу і йду слідом за Саваном, а нам на зустріч вже крокують охоронці. 

Палац Геральда вражає. Він вдвічі більший за мій і по вигляду та виконанню деякий елементів здається ще  й дуже коштовним. Тут кожна деталь, неначе справжній витвір мистецтва. 

— Король полюбляє, аби все було не так, як у інших, — пояснює мені Саван, вочевидь бачачи на моєму обличчі подив та дрібку захоплення. Бо і справді палац виглядає розкішно: як зовні, так і всередині. 

Я кручу головою на різні боки і навіть від поливу прочиняю рота бо вздовж довжелезного коридору, котрий нас веде до тронної зали, я бачу стільки картин, скільки мабуть у житті не бачила. Всі стіна обвішана ними. І всі вони дуже гарні. 

— Це не куплені картини, — промовляє маг, — Король сам малює

Тут мені нічого додати, крім як кивнути та захоплено продовжити розглядати все, що трапляється на нашому шляху. А увійшовши зрештою до зали, і зовсім втрати здатність говорити. Бо це не просто місце, де король зустрічає гостей, вислуховує підданих та влаштовує урочисті прийоми. Це місце сили, слави, величі — і не тільки трон цьому причина. І сам Геральд винуватець тому. 

— Вітаю, — каже  впевнено, і його голос луною котиться по залі і осідає десь в моїх легенях. Він глибокий, сильний, вольовий. Такий не просто говорить щось, він наказує, підкоряє. І одного погляду на нього достатньо, аби зрозуміти, що краще його не злити і не попадатися на очі тоді, коли він не в настрої. 

Геральд високий, кремезний і дуже сильний. А ще, він ведмідь. А це одні з найсильніших перевертнів у нашому світі. Такий так просто не відпустить, одного разу спіймавши свою жертву. Тож, краще з ним не мати пікантних справ. 

— Рада знайомству, ваша величність, — кажу та роблю реверанс. А в голові чомусь мелькає образ дракона, який обізвав мене відьмою, коли я намагалася його врятувати від нього самого ж. Геральд та він — дві сторони однієї медалі. Так мені здається. 

— Взаємно, Елеонор, — вимовляє Геральд, оглядаючи з голови до ніг та оцінює. Отже, кандидат на мою руку та серце все-таки знайшовся.  Що ж, побесідуємо та дізнаємося, хто він.