-40-

З кожним кроком, котрий наближає нас до іншої сторони озера, моє серце гупає все гучніше, і я відчуваю, як тіло готується до трансформації. Дух дракона рветься назовні і я не зовсім розумію “чому”. Бо я сам його не викликав та ц потреба наче немає. Хіба що, йому не подобається це озеро. Що ж, мені теж. 

Ступаю крок і дошка під моєю ногою ламається, а я провалююся в дирку, ледь встигаю схопитися рукою за руку мага, котрий хутко опиняється поруч і тяге мене на себе. Наш дерев'яний міст розхитується і скрипить. Вільям, Глорія та Елеонор обертаються одночасно. 

— Не зупиняйтеся, — каже їм Кіран, — Ми впораємося. Йдіть далі. 

Вільям киває головою та тягне дівчат за собою. Вони прискорено тупають ногами, поспішаючи дійти до берега. Кіран же тягне мене на себе, поки я не вилажу повністю і не опиняюся на цілих дошках. Видихаю та встаю на ноги і краєм ока помічаю, що в озері щось є. Під прозорою товщиною води щось рухається. І воно велике. 

— Ходімо, — каже маг, — Іди і не зупиняйся. І перестань дивитися у воду, інакше воно тебе затягне. 

— Ти теж це бачиш? — запитую ступаючи обережно. Я все ще відчуваю, як дух дракона прокидається і прагне на свободу. Мабуть, він відчув створіння, що у воді і хоче захистити себе. 

— Бачу, але не те, що ти. Я там бачу свої страхи, а ти свої, тому іди швидше. У нас немає часу на це зараз. 

— Гаразд. Але дракон нервує, і я не впевнений, що довго зможу його стримувати. Він рветься на волю.

Кіран хмуриться. 

— Коли доберемося туди, куди прямуємо, тебе навчать трансформації. Май терпіння. 

Я киваю з голови та пришвидшую крок. Дивлюся, що Вільям, Глорія та Елеонор вже далеко попереду в намагаюся їх наздогнати, але якась невидима сила так і тягне мене глянути туди, в глибини озера. І я не витримую, опускаю погляд і бачу, як в під самою верхівкою пропливає велетенське щось. Кліпаю, аби розвидіти тварю, та коли відкриваю широко очі, бачу, що то не просто тварина, то дракон. І неабиякий, а я. 

Серце гупає в скронях, в голові шумить від дивних звуків, а все тіло починає трястися, наче у мене знову падачка. Я розумію, що починається трансформація. І хочу я того, чи ні, а дух дракона сильніше. І він рветься на волю. Він майже тут, поруч. Я відчуваю, як очі починають сльозитися, як в горлянці дере, а шкіра моя нагрівається. Перетворення неминуче і з цим приходить страх. Страх, що я ніколи не зможу контролювати це і просто застрягну в тілі дракона навіки. А дракон, відповідно, боїться, що я його не втримаю і загину разом з ним. Маячня яка!

— То ось, чому мене так кличе озеро. Воно відчуває не лише мене, а й дракона, — Трясця. 

Я закриваю очі, протираю їх рукою, аби позбавитися сліз, а коли відкриваю, то бачу перед собою Елеонор. Вона повернулася щоб…

— Давай мені свою руку, заплющ очі і уявити безпечне для себе місце. 

— Для чого? 

Позаду поспішає Кіран і штовхає мене в плече.

— Візьми її за руку, вона тебе проведе. Хутко, поки ми всі тут не провалилися в безодню. 

Нічого не сказавши, беру Елеонор за руку, заплющую очі і довіряюся їй. Зрештою, їй це й дракон потрібен живим. 

Ми йдемо обережно, крок за кроком, але в певному темпі. Я слухаю звуки кроків Елеонор, намагаюся вловити її ритм серця та налаштуватися на прекрасні думки. Але все, що бачу перед собою — це її вуста, котрі хочу поцілувати. Мене тягне до неї, неначе магнітом і це відчуття настільки дивне, наскільки ж я і не можу пояснити його. І тримати її руку у своїй до біса приємно. 

— Можеш відкривати очі, — чую її лагідний тон і здивовано дивлюся, щойно відриваю очі. Її обличчя не випромінює зараз жодних емоцій, але я відчуваю, що вона хвилюється. Чомусь. 

— Чудово, — поруч з'являється і Кіран і я не встигаю подякувати Елеонор, — ще один важкий крок позаду. Але попереду — справжня боротьба. На тій стороні, живе мій друг, він нам допоможе і проведе до одного з королів Північних земель, але далі ми будемо змушені діяти самостійно і що важливо, обережно. 

— Гадаєш, ці волохаті нам допоможуть? — цікавиться Вільям, і мені самому це цікаво. 

Глорія уважно слухає, теж нагостривши вуха, а Елеонор відвертається, дивлячись кудись перед себе. 

— Я спробую з ними домовитися. Вони мене знають, і я сподіваюся, що моє слово ще щось важить тут. Якщо ні, — трохи невпевнено каже Елеонор, — я завжди можу запропонувати свою руку і корону. 

Від цих слів у Вільяма перекошується обличчя: він кривиться і з огидою, щось уявляє.

— Та нізащо! Ел, ти не маєш йти на цей крок. 

Вона різко повертається обличчям до нього. 

— І що тоді? Віддати королівство в руки Бальтазара та Річарда? Е, ні, це виключено. Я поверну свій трон, чого б мені це не коштувало. 

Вона стоїть на своєму і в цей момент її очі падають тим самим чарівним вогнем. Вона така хоробра та бойова, що аж дух перехоплює. До того ж всього, вона ще й неймовірно чарівна, коли гнівається. Її зелені очиська стріляють бісиками, а вогняне волосся розлітається в різні боки, і стає схожим на язики полум'я. Неймовірна картина. 

— Зрештою, мені потрібен король, як і Зорінтії та Лунарії, — додає вона і йде туди, де раптово з'являються двері.