-39-

Поки до нас підходять Вільям та Глорія, я продовжую роздивлятися озеро з прочиненим ротом. Воно таке величезне і мабуть таке ж глибоке. Цікаво, чи живуть в ньому дивні чудовиська, чи тільки риби плавають? Я хотів би дізнатися це до того, як ми опинимося на озері. 

Елеонор зупинилася біля самісінького берега і дивиться на воду. Її плечі ледь здригаються від прохолодного вітерця, що з'явився раптово. Руки її складені на грудях, постава рівна, велична. Дивлюся на неї і розумію про що казав Кіран кілька хвилин тому, та все ж не погоджуюся з ним. Вона не мусить виходити заміж за першого ліпшого заради корони. Завжди має бути вибір. У всіх живих істот є право на це. Навіть смертникам дають право на останнє побажання. А тут ціла королева. Хоча, я волів би, аби вона була відьмою, котра прокляла мене. Так було б значно простіше. Мабуть.

— То це і є Північні землі? — кажу вдруге, коли поруч зупиняється Вільям. 

Глорія теж стає поруч і зачаровано роздивляється озеро. Вона, як і я, чужинка в цьому світі. 

— А що не так? — цікавиться Вільям. 

— Снігу бракує, — відповідає йому Глорія, і я киваю, погоджуючись з нею. 

Вільям усміхається та потирає рученята. 

— Буде вам і сніг, і мороз, і холодрига, — додає Кіран та йде вперед, до Елеонор, котра все ще з засмученим поглядом оглядає озеро та все довкола. Вона на мить повертається, щоб зустрівшись поглядом зі мною, різко обернутися. Злиться і досі за поцілунок. Та я вибачатися не збираюся. Так було потрібно. Крапка. 

— То ми вже на місці чи ні? — Глорія невдоволено сопить, — Я не жаліюся, але мене ноги болять. Може, полетимо? Так же швидше буде?

— Кіран заборонив літати, поки що, принаймні, — Віл дивиться на Елеонор та Кірана, а тоді знову на нас, — Але ми вже на місці. Це озеро — це кордон між цими землями та північними. Вони там трохи з приколами, тому загородилися від решти нашого світу ось так специфічно. 

— Чергова ілюзія? — здогадуюся я, а Глорія кривиться. Їй вочевидь теж не по собі від того, що хтось чи щось запудрює нам мізки. 

— Так. Аби потрапити до них треба перепливти озеро і пройти через он той пагорб, на інший бік. Там і зустрінуть нас охоронці їхні. Вони народ не привітний, тому краще не відходити далеко і триматися купочки. Те, що ми на половину дракони не дає нам жодної переваги. На жаль. 

— Як то не дає? — лякається Глорія, мало не підстрибнувши на місці, — То нащо ми туди премося?

Ай, справді?

— Ми ще не вміємо правильно та швидко перетворюватися, бо не являємося драконами від народження, а вони, — Вільям вказує пальцем на землі за пагорбом, яких ми не бачимо, — перевертні від природи: вовки, ведмеді, лисиці та решта. І вони не такі, як ми — люди Зорінтії та Лунарії. 

— Овва, — промовляє Глорія, — А ті, що напали на вас, вони хто? Також перевертні? 

Кіран повертається та махає нам рукою, щоб підходили ближче до озера. 

— Вже час, йдемо, — Віл поправляє ранець на своєму плечі і подає Глорії руку, аби вона йшла поруч з ним, — Ті, що на нас напали, такі ж люди, як і ми. Просто, телепні. 

— Не такі вже й телепні, якщо зуміли вас обдурити, — кажу, за що отримую спопеляючий погляд від Вільяма. Я звісно всіх деталей не знаю, тільки те, що мені маг розказав, але будь-кому зрозуміло, що просто так не відбувається захоплення влади. У них був план, вони готувалися, а Елеонор і її друзі цього не помітили. Були надто безпечні, бо вважали, що дракони їх захистять. Недооцінювати ворога — погано, дуже погано. 

Ми підходимо до озера, де нас очікують Кіран та Елеонор і один за одним спускаємося на дерев'яну стежину, котра неочікувано простилається через усе озеро та легенько похитується на його хвилях. Котрих, до речі, не було до цього моменту. 

— Ступайте обережно і не поспішайте. Один за одним, крок за кроком, — каже маг, пропускаючи нас вперед. Він йтиме останнім, — І ні в якому разі не дивіться вниз. Це озеро зберігає багато секретів і може створити настільки якісну ілюзію, що затягне вас в свої безодні навіки. 

Я розуміюче киваю, хоч мені це зовсім не подобається. Ото пощастило мені увібрати в себе дух дракона і ландати нині серед диких земель іншого світу. Чому я не виграв у лотерею, як всі щасливчики?

— Як оптимістично, — зітхає Глорія, котра йде слідом за Вільямом. Він вирішив йти першим. За нею послідувала Елеонор, потім я і в кінці маг. 

Я ступаю крок на дощечку і відчуваю дивні вібрації в грудині від чого стає жарко. Так само мені було, коли я вперше відчув дух дракона. Але нині перетворитися, посеред цього клятого озера буде поганенько. Хтозна, як саме озеро відреагує на чужорідну силу та моє перетворення. Але ж, як стримати цю силу? І чого вона рветься на волю саме зараз?