-36-

/Тобіас /

Повертаюся на різкий крик відьми і очам своїм не вірю. Перед нами не то вовк, не то ведмідь. Таку дивну тварину я ще в житті не бачив, хоч подорожував багато теж немало. Але ця тварина, точніше тварюка, щось таке незрозуміло, що в душі поселяється тривога. І в першу чергу не за себе, а за неї — вибухову, емоційну та вперту відьму з зеленими очима та вогняним волоссям. Я звісно ж знаю, що ніяка вона не відьма і магією і близько не володіє, але дражнити її приносить мені задоволення. А що ще мені робити, коли моє життя в момент перетворилося на… 

Не можу підібрати правильного слова і просто видихаю. Так багато трапилося з того дня, як я прокинувся зеленим, що я не встигаю перетравити усі ці приколи. А скільки ще трапиться? Адже шлях до мого повного звільнення довгий та далекий. Сподіваюся лише, що цей Кіран і справді зробить те, що обіцяв. Бо мені не хочеться решту життя провести в тілі дракона. 

Брехати не буду, що та сила, котра тепер тече в моїх венах і завдяки якій я перетворююся на дракона — це щось неймовірне та неосяжне. Важко повірити в це, але я намагаюся триматись на плаву, інакше плакала моя психіка. Хоч, курва, як мене коробить той факт, що сталося це зовсім невчасно. Боюся, що моє місце в фірмі дядько може дістатися комусь дуже хитрому та беспринципному, але ж… Що я можу вдіяти?

Тим часом Елеонор повільно відступає назад, поки звір розглядає її, як шмат м'яса, котрий з'їсть сьогодні на обід. Вона більше не кричить і робить плавні, ледь помітні, кроки, піднявши руки перед собою. Та звіра не обманеш, він чує її запах, відчуває її страх, бо я його теж відчуваю. І він стає настільки різким та відчутним, що здається заполонив все довкола, замінює повітря собою і врізається в мозок гострими кігтями небезпеки. 

Крок і Елеонор падає вниз, на кострубате тверде каміння та сухі гілки, а звір ричить та нависає над нею. Він вдвічі більший за неї, його ротяка повна гострих зубів, котрі нагадують мені про типові жахастики дев'яностих — фільми про акул вбивць. Звір ричить знову та обнюхує її, з його рота витікає слина, капає на одяг Елеонор від чого вона починає смикатися та крутити головою. Відчуваю її страх ще сильніше і розумію, що мушу щось зробити, поки це кляте створіння не з'їло її. 

Не думаючи, як боротися зі звіром, просто йду на нього. У мене немає ні зброї, ні бодай кривого патика. Лише голі руки, котрі звісно не раз колотили грушу в спортзалі, але не більше того. Я не блукав лісами, як ведучий тої програми про виживання в екстремальних умовах на одному з каналів про природу і не вчився ловити рибу, полювати та буквально жити на те, що знайшов. А з цією тварюкою я навіть не знайомий. Хтозна, що вона чи він, чи може й воно, вміють. Але й кинути зухвалу рудоволосу дівчину в біді теж не можу. 

— Гей ти, тварюко! — кричу до цього недоведмедя, махаючи перед ним руками. Він миттєво реагує на мене, випростовується, і стає заввишки понад два метри. Та де там, цілих три. Гарчить та скалить зуби, мабуть, радіючи, що матиме не один, а два шматки м'яса. Але ні, красунчику, я тобі поперек горла стану, але не дам себе з'їсти. 

— Що ти робиш? Він же тебе вб'є! — репетує Елеонор, котра вже встигла підійнятися з землі та стати позаду мене. 

— Ніби ти чудово справлялася з ним сама!

Ну що за дівка?! Не подякує, та ще й невдоволена. 

— Я б впоралася. 

— Я бачив. Ти ледь не померла від страху від його посмішки. 

Вона тицяє пальцем мені в спину, обурено щось бурмоче, і я відчуваю, як тілом розливається сила дракона. Саме так, саме вчасно. Бо я не знаю, що робитиму якщо цей красунчик зубастий вирішить поласувати нами всіма. 

Звір ричить, махає лапами і готовий атакувати. 

— Я його відволічу, а ти тікай вправо. Потім, я спробую перетворитися в дракона і підхоплю тебе. Гаразд?

— Впевнений, що у тебе вийде? 

— Іншого виходу немає, — кажу і зосереджено намагаюся уявити себе драконом. Не знаю, чи таке мислення допоможе, але у всіх супергеройських фільмах так робить головний персонаж, — І скажи іншим хай роблять так само: йдуть в протилежному напрямку, аби він був дезорієнтований, хто і де знаходиться. 

— Гаразд, — відповідає вона, поки я намагаюся перетворитися на великого та зеленого. І коли мені це майже вдається, чую її здивований тон.

— А де всі? Їх немає? Немає…