-35-

Переміщення через портал це зазвичай просто та легко, і більшість не відчуває значних змін.. ж особисто їх терпіти не можу, адже завжди мене після цих магічний штук нудить і голова болить. І якщо була можливість просто перетнути відстань на коні чи в кареті, я так і робила. А от батько любив портали і разом з Кіраном вони частенько їх використовували. Здається, батько навіть знав, як їх активувати за допомогою кристалів. Та й цікавився він магією більше, аніж я. Він читав старі книги: вивчав історію нашого королівства та сусідніх, досліджував появу та розвиток магії, читав про появу перших магів та драконів, і звісно ж мріяв, що одного дня усі ми будемо жити в мирі та злагоді. Він навіть намагався укласти угоду з  Річардом, аби той мирно існував поруч, і домовлявся з королями Півночі. Він був сильний і мудрий, не те що я. Навіть владу втримати в руках не змогла і розпізнати зрадника. 

— Елеонор, послухай, — щойно ми опинилися в нашому світі і більш менш прийшли до тями, поруч матеріалізувався Вільям. Він мав винуватий вигляд і дивився кудись перед собою, але не на мене. 

— Давай не зараз, гаразд? — я махнула йому рукою та продовжила путь. 

Йшла попереду всіх, аби ні з ким не розмовляти та нікого не бачити ані біля себе, ані перед собою.  Я хотіла побути наодинці та обдумати усе, шо трапилося і який з цієї катастрофи можна знайти вихід. Бо на поверхні лежало тільки одне рішення — союз з одним із королів Півночі. Я розуміла, що вони не відмовлять, навпаки — зрадіють, що донька Аларіка сама прийшла до них просити про допомогу, але от мені доведеться не солодко. Бо північники за свої послуги, скажем так, беруть втридорога, якщо це ти потребує, а не вони. 

— Ел, ти ж не можеш ігнорувати мене вічно, — не відставав від мене Вільям. 

— Можу і буду, — буркнула, пришвидшуючм крок, хоча йти по кам'янистій доріжці, котра вела нас прямісінько в Глухий ліс, було не легко. Для такої прогулянки згодилися б добротні чоботи, а не що я нині мала ра ногах. Та вибирати не довелося. В чому ми були, в тому і перейшли через портал, бо Кіран дуже поспішав. Складалося враження, що він чогось чи від когось тікав, але ж я знала, що це неможливо. Втікали ми, точніше я, аби пси Бальтазара та Річарда нас не знайшли. Саме тому ми повернулися у наш світ, бо тут вони вже точно не шукатимуть. Лише дурні та свідомі йдуть до північних земель через Глухий ліс. 

— Ти ж це не серйозно? — невгавав Віл, плентаючись за мною, і чим швидше я йшла, тим швидше біг за мною він. Дурень! 

— Серйозно, як ніколи. А якщо не заспокоїшся, то можу наказати це зробити, — різко та раптово зупинившись, мовила, — Я все ще твоя королева, якщо ти забув. 

Вільям ошелено дивився на мене. Він опустив руку, котру підійняв, вочевидь, аби вхопити мене за плече та зупинити. 

— Елеонор, так не чесно, — бурмотів і вже збирався щось додати та його перебив простолюдин. Він з'явився поруч, наче з повітря, і косо дивився на нас обох. 

— Дай їй спокій, друже, — мовив він до Вільяма, викликаючи у мого друга приступ гніву і люті

 На дні його очей загорілася іскорка, котра миттєво перетворилася на яскраве полум'я. Обідок його зіниць засвітився блакитним сяйвом. 

— Чувак, це ж смішно, — тим часом продовжив Тобіас, — Вона сказала “ні”, відстань. 

— А тобі то що? — штовхнув його в плече Віл, — Ти взагалі ніхто, так, сосуд для духа дракона. Як тільки Кіран його вийме з тебе, повернешся до свого примітивного та нікчемного людського життя. 

Я закотила очі. Сил не було дивитися, як ці двоє чубляться, а тому просто розвернулась і пішла далі, залишаючи їх позаду. Як раптом, гілка під моїми ногами хрустнула, і…