-34-

Все відбувається дуже швидко. Так швидко, що не встигаю  й оком кліпнути — а ми вже кудись летимо, огорнуті золотистим сяйвом. Заплющую очі та намагаюся вгамувати шалений стукіт серця. Але нічого не виходить, бо я настільки спантеличена, наскільки це можливо. В голові гуде, у вухах — шумить, а в душі — вирує буревій. Мені і холодно, і жарко одночасно, і хочеться кричати та плакати. Але я пересилюю себе і відкриваю очі, задираю голову вверх, аби глянути на Тобіаса, та бачу лише зелене масивне тіло, вкрите лускою. Тобіас більше не людина — він дракон. 

— Тобіасе, — промовляю, в надії, що він мене почує і зупиниться. Тільки б не скинув, бо там внизу (я опускаю голову і бачу… верхівки дерев, будинків, поля, річку) весь великий світ, а я надто маленька, аби не розбитися, — Тобіасе, зупинися! — та дракон мене не чує, і ніяк не реагує, продовжуючи летіти у відомому лише йому напрямку. І мені нічого не залишається, як змиритися та чекати, коли він втомиться, або перенесе нас туди, куди збирався. 

Не знаю скільки минає часу перш ніж дракон нарешті вибирає місце посадки. Я розумію, що він саме це збирається зробити по тому, як він кружляє кілька разів над одним і тим же пагорбом, з кожним колом все повільніше змахуючи крилами, і зрештою ми приземляємося. Він — легко і просто, я ж трохи невдало, бо падаю і завалююся на бік.

— Трясця! — вимовляю і намагаюся встати, та шпортаюся і знову лечу вниз. 

— Обережно, не розбий собі носа, — Тобіас опиняється поруч зовсім несподівано і встигає втримати мене, схопивши передпліччя.

— Тебе забула спитати, — бурчу, стаючи рівно. Обертаюся і потопаю в темно-зеленому погляді дракона. Його зіниці досі палахкотять вогнем, котрий все так же вабить мене. І це чомусь мені не подобається. Я його зовсім не знаю, а відчуття такі, що з кожним поглядом — хочеться кинутися в його обійми. 

— Ти мене багато про що забула запитати, коли прокляла та викрала, — склавши руки на грудях, каже він, — Але для початку, можеш подякувати за порятунок. 

Дивлюся на нього і не розумію, звідки стільки нахабства та пихи в одній людині, і як воно там все поміщається і його ще не розірвало. Чому саме в нього вселився дух дракона? 

—  Я вже казала тобі, що я не відьма. Я тебе рятувати прийшла, а не… — злюся, бо чого я маю йому це пояснювати? — Зрештою, думай, що хочеш і поверни нас назад. 

Я обертаюся та розглядаю місцевість, де опинилася. З високого пагорба видно невеличке містечко: мініатюрні будиночки, садки біля них, вузенькі вулички та височенна дзвіниця по центру. Гарне затишне місце. Мабуть, якби я була іншою, то змогла б тут навіть поселитися. 

— Я не можу нас повернути, — долітає мені у спину і я різко повертаюся та зі злістю стискаю кулаки і йду на дракона. Не дивлячись на мій бойовий настрій, Тобіас ледь всміхається кутиками губ, але з місця не рухається. 

— Що це ти надумала, відьмо? — каже, розпалюючи  в мене ще більше гнів та злість. Я наче горю вся зсередини від дикого бажання стукнути його чимось важким і вирубити, аби більше не патякав. Ну що за довбень мені попався?! 

— Прокляти тебе збираюся, знову! — уїдливо посміхаючись, промовляю та роблю кілька кроків, аби просто напросто налякати Тобіаса та провчити, що так не можна поводитися з панянками. Точніше, зі мною не можна, а зі своїми кралями, нехай робить, що хоче. 

— А казала, що не відьма, — ширше всміхається він і замість того, аби відступити чи втекти, навпаки, йде мені на зустріч і підхопивши за талію, миттєво перетворюється на дракона та піднімається в небо. 

— От же ж, негідник! — кричу від страху та обурення, а йому хоч би що. Тому вирішую, протриматися стільки скільки можу і не галасувати, аби не давати владному дракону причину для втіхи. 

Коли Тобіасу набридає кружляти і він вирішує приземлитися, нас вже очікує Кіран, Вільям та світловолоса дівчина. Вочевидь, вона і є той дракон, якого знайшов друг. 

— Рушаймо, поки не пізно, — каже маг і починає чаклувати, щоб утворити портал. 

— Куди це? Як? А моя матір? — ошелено питаю.

— Вона залишається тут, — каже Вільям, винувато опустивши погляд. Бачу, що йому соромно за поцілунок і за вчинок взагалі та зараз я настільки зла на нього, що й дивитися на нього не хочу. 

— Що?

— Так буде краще для неї, Елеонор, — каже маг і заганяє нас одного за другим у портал.