-33-

Погляд Кірана говорив багато про що, і в першу чергу він випромінював співчуття та жаль. А отже, справи справді були кепські. 

— Розкажу по дорозі, — зрештою мовив маг, прямуючи на вихід.

Тобіас пішов за ним, а Вільям дочекався, поки ми залишимося одні і відразу підійшов до мене, схопив за талію, обійняв. Він притис мене до свого мужнього міцного тіла однією рукою, іншою — торкнувся моєї щоки, а потім поцілував. Від несподіванки я завмерла. Ми ніколи не цілувалися, ніколи не переходили межу. Ми були друзями, ба більше — союзниками та побратимами і підтримкою одне одного в бою. Але нічого більше. 

Мені завжди здавалося, що Вільям — вільна птаха. Він був гарний, красивий, мужній та чесний. Він цінував і поважав інших, любив життя і завжди всім допомагав. Він був прикладом того, яким може і має бути справжній чоловік, воїн. Він мав неабиякий авторитет серед друзів та мав чимало коханок. Я знала про них всіх, іноді навіть більше, аніж хотіла того. І тут раптом… поцілунок.

Я відчувала, як гулко б'ється його серце в грудях, ледь торкнувшись м'язів рукою, щоб відштовхнути його.  Бо це неправильно. Я це знаю, відчуваю. Точніше, не відчуваю до нього того ж, що він зараз намагається мені продемонструвати. 

— Вільяме, не треба, — відштовхую його і одразу тону в пологі небесно блакитних очей. Там горить вогонь бажання та гніву. О так, Вільям злиться. Бо не очікував… відмови? Аж так?

— А коли треба? Чекати вічність? — обурюється він, — Чи дивитися, як ти шукаєш собі жениха серед тих дурнів з півночі? 

Хмуру лоба та дивлюся на друга так, неначе бачу вперше. Коли це сталося? Коли він закохався, а я й не помітила? Чи не хотіла помічати? 

— Звідки ти знаєш? — питання риторичне, але він бачу хоче відповісти. Мабуть, йому таки треба виговоритися, а мені нарешті слухати. Хоча, зараз не час і не місце для цього. 

— Знаю і все. 

Гнів набирає обертів і я розумію, що Вільям зараз вибухне. А це, ой, як не добре. Він не здатний себе контролювати і може накоїти дурниць. Реальних дурниць, які потім доведеться прибирати Кірану. І він від цього буде не в захваті. Я знаю. 

— Гаразд, давай заспокоїмося і поговоримо про це пізніше, — кажу і бачу, як очі Вільяма спалахують блакитним вогнем. Він заполонив весь зрачок і тепер там лише вогонь. Його язики палають так яскраво, що здаються справжніми. І доволі небезпечними. Я вже знаю, які вогняні кулі може випустити зі своєї пащеки друг, але більшого я не бачила. 

— Я не хочу більше чекати, — розтягує кожне слово і я бачу, як його шкіра починає різко змінюватися: набуває синюватого відтінку, видозмінюється і стає лускою. З'являється хвіст, роги, хребет хрустить, ламається і за мить Вільям уже не Вільям. Відчуваю небезпеку шкірою. Повітря наелектризоване довкола нас. 

Я простягаю руку і намагаюся торкнутися обличчя друга, котре вже й не обличчя, та він лише фиркає і відкриває пащеку, щоб випустити в мене вогняні кулі. Його рик гулом проноситься по всьому будинку і він здригається, вікна дзеленькотять. Здається, ще один такий рик і шибки повилітають. 

— Віяльме! — кричу та все марно. Друг мене не чує і все що бачить перед собою — загроза. 

Дракон наступає, а я відступаю. Та далеко йти не доводиться, бо я впираюся спиною у стіну. Це кінець. Зараз він мене з'їсть. Зажмурюю очі і молюся, аби це було не так болісно. Якби ж в руках був меч, я хоча б мала б шанс відбиватися. 

Та несподівано, а може й не зовсім поруч з'являється Тобіас і відкривши свої велетенські крила, прикриває мене ними. Все довкола іскрить та сяє золотими промінчиками. Хапаюся за руку Тобіаса і молюся, аби ми вижили.