-26

Я не встигаю відповісти, бо з будинку вибігає моя матір, тітка Гвен та Кіран. Всі троє дивляться на нас з цікавістю, а я дивлюся на мага. Якщо він тут, значить два дракони з трьох у нас, а це вже пів шляху. 

— То чим ти мене напоїла, відьмо? — висуває претензію чоловік, змушуючи поглянути на нього. Його погляд досі зміїний, а на самому дні біснуються вогники гніву. Мабуть, якби ми були наодинці, він би мене задушив власноруч. Або ж спалив до біса. 

— Я не винна в тому, що з тобою трапилося, але знаю, хто може допомогти усе виправити. 

Кіран спускається сходинками і йде до нас. Ступає поважно, як справжній чародій, котрий тримає у своєму кулаці та страху все королівство. Мене радує, що він одягнений в одяг з цього світу, а не в свої балахони і в руці не тримає посох. Бо цей простолюдин легко може впасти в ступор, або й дати драпака побачивши щось подібне. Взагалі-то я навіть не розумію, як можна жити в такому нудному шумному світі — без магії, чудес та неймовірних магічних створінь. І як можна хотіти бути ніким — простаком і відмовлятися від дару, котрий отримав просто так. От якби я мала в собі дух дракона, я б… 

Кіран перериває потічок моїх думок, підійшовши ближче. Його погляд спокійний та впевнений, а значить, він впорався зі своїм драконом. Я в ньому, звісно, не сумнівалася, ніскілечки, але хтозна що могло б статися в цьому світі. Якщо використовувати магію заборонено. А ж цікаво, чому? І які за це штрафи? І хто це контролює?

— Мене звати Кіран, — промовляє маг, змушуючи чоловіка покинути споглядання мене красивої та повернутися до нього обличчям. 

— Тобіас, — спокійно відповідає простолюдин та простягає магові руку. Відважний, не боїться. Хоча, що йому боятися, коли він може в будь-який момент перетворитися на дракона, — То ви знаєте, чим ця відьма мене напоїла, що я такий?  

Голос та інтонація з якою недодракон питає у Кірана про мої діяння, котрих не було, настільки дратує, що я готова відкрутити йому його людську голову. З чого він взяв, що я відьма? 

— Я — не відьма! — кажу гнівно, встаючи з трави. Поправляю одяг та суну Кірану до рук амулет, котрий стягаю з шиї. Я не зобов'язана слухати безпідставні нападки цього нахаби. Хай далі маг з ним сам розбирається, а я піду хоч вмиюся з дороги. 

Кіран бере амулет мовчки, і я не оглядаючись проходжу повз. Неквапливо йду бо будинку, але продовжую відчувати на собі важкий погляд темно-зелених очей. Я знаю, що він дивиться, шкірою відчуваю, як повітря довкола нас густіє і за бажанням його можна буде підпалити. В повітрі пахне небезпекою. Але мені байдуже, я втомилася і хочу відпочити. Бо хоч і виграла маленький бій, головна битва ще попереду. 

Підійнявшись по сходинках, усміхаюся тітці Гвен та мамі, обіймаю її. Вона полегшено видихає та цілує мене у скроню. Мені сумно бачити її такою, і я зроблю все можливе і неможливе, аби вона повернулася у свій дім якнайшвидше. Минувши їх, заходжу в будинок та йду в ту кімнату, котру тітка Гвен люб'язно виділила мені. І щойно опиняюся за дверима, зачиняю їх та падаю на ліжко. Це була довго подорож і складна. Як емоційно, так і фізично. Виявляється, що користуватися порталами не так вже й просто. І я ще не дізналася у Кірана, чи не накликали ми на себе біду, скориставшись одним із них. 

Цікаво, як там Вільям? — згадую друга і серце починається битися пришвидшено. Я хвилююся за нього, як ніколи раніше. Бо одна справа махати мечем на полі бою і зовсім інша бути тут — в чужому світі, серед незнайомих тобі людей. Хоча, варто зазначити, що він дуже сміливий та кмітливий. Он витяг мене з ув'язнення і врятував. Вік йому пам'ятатиму цей вчинок. 

— Елеонор, — чую крик Кірана і миттєво зриваюся з ліжка, відкриваю двері та біжу по сходинках вниз.

— Що трапилося? 

— У нас проблема…