-25-

Дракон ричить, махає хвостом та ламає ліжко на котрому сидів чоловік. Його великі очі стають ще більшими, зіниці розширюються, а з носа виходить пара. Він вдихає і вочевидь готується випустити зі своєї пащеки кілька невеличких вогняних куль, котрі точно спалять це помешкання до біса. 

Блондин переляканий не на жарт, репетує та ловиться за голову. І це саме той момент, коли я можу просто та легко приспати його, підійшовши з-за та обхопивши обома руками за шию. Що я, зрештою, і роблю.

Блондин засинає і я кладу його на підлогу, біля стіни. Сама ж дістаю кристали і один за одним розкладаю їх по периметру, рухаючись так, аби дракон не відволікався на мене. Поки що, вся його увага прикута до того, аби засмажити шафу, котра знаходиться по лівий бік від ліжка. 

Поставивши останній кристал, видихаю та промовляю кілька слів закляття, котре приготував Кіран. Промовляю і розумію, що нічого не відбувається. Дракон крутиться на зламаному ліжку, неначе танцює і виляє хвостом, але ж ніяк не падає в сплячку. 

— Чому ж воно не працює? — бубоню собі під ніс та промовляю слова закляття знову. Тільки тепер більш впевнено та чітко, але й цього разу нічого не виходить. Зате я привертаю увагу крилатого і він, різко повернувшись, скалить зуби та йде на мене. 

Цікаво, настільки міцна підлога в цьому будинку? Чи не провалимося ми раптом вниз? Я б дуже цього не хотіла, бо тоді доведеться Кірану не просто збацати нове закляття, аби витягнути нас звідси, а порушити цілу низку законів. 

Дракон повільно сунеться на мене, а я не можу вигадати, як його зупинити. Крім того, аби почати з ним бійку. Але знаю, що це не варіант і намагаюся змусити бісова закляття працювати. Невпинно промовляю слова заклинання, стискаючи в руках амулет. Він чимраз тим яскравіше сяє і я вирішую витягнути руку вперед та направивши амулет на дракона, відволікти його ним. Сама ж поволі обходжу крилатого і перевіряю, чи правильно я розклала кристали. І перевіривши всі чотири, розумію, що таки не правильно я зробила. 

Кожен кристал мав свій номер і треба було їх в тому порядку і розкласти, а я ставила навмання, адже поспішала. Тому хутро виправляю ситуацію, повторює заклинання та коли бачу, що кристали світять, вдовлено пищу. Дракон нервується, зиркає на мене своїми великими зеленими очиськами з золотистим обідком і відкриває пащеку. Ричить. 

Ричить так, що вуха закладає і я змушена, повісити  амулет на шию та прикрити долонями вуха. На мить настає тиша в моїй голові, але ричання повторюється і я молю всіх богів, аби ці кристали нарешті нас перенесли в будиночок тітки Вільяма. А там вже я якось впораюся з цим крилатим.  І не боятимуся, що злий здоровий дракон когось підсмаже. 

Я роблю кілька кроків вперед, приближаючись до дракона, дивлюся йому у вічі. Я не боюся його, просто не хочеться йти на крайні міри, якщо він захоче мене з'їсти. Він нам потрібен живим. 

Опинившись в колі з кристалів, ще раз промовляю закляття і хапаю дракона за ногу. Він ричить, опустивши голову на мене і з його пащі вилітають вогняні кулі. Та саме в цей момент магія спрацьовує і нам відкривається портал. 

За мить ми опиняємося на подвір'ї тітки Гвен. Я відпускаю ногу дракона і похитуючись, присідаю на траву. А тоді зиркаю на дракона поруч. Якщо він все ще злий, варто кликати підмогу. Але повернувши голову, бачу, що переді мною чоловік. Той самий зухвалий незнайомець, тіло якого дух дракона обрав собі за сосуд. І ні, він не наляканий і не втратив свідомість від різкого переміщення. Виглядає, зовсім навпаки. 

— То це через тебе я такий? — грізно промовляє чоловік, схиляючись наді мною.